субота, 3 серпня 2013 р.

Юрій Тарнавський. Крик (мініроман) 2

2. розмова

Саме в цю мить жінка якась відокремилася від групи й підійшла до Роарка. Вона лежала посередині, кілька рядів дозаду, була середнього віку, невисока, огрядна, не мала лівої руки, і її бліде, брезкле обличчя було перев’язане навскіс білим шнурком. Він втявся був у нього, як мотузка в пакунок із чимось м’яким, наприклад подушкою, всередині, і суттєво міняв його форму. На собі жінка мала старий, побляклий, гранатового кольору тренінговий костюм, лівий рукав якого був запханий всередину. Між нею та Роарком виникла така розмова:

Жінка (задерши голову, й нахиливши її вліво, з вагою тіла покладеною на цю ж таки ногу, і з голосом, що переливається доброзичливістю та цікавістю): Ти заходиш сюди часто?

Роарк (повинен би проявляти здивування, та цього не робить): Ні, я тут уперше.

Жінка (не збентежена нітрохи): Тобі сподобався наш крик?

Роарк (з цілковитою щирістю): Так, дуже. Він мене справді заторкнув... проник до самого кореня.... Була в нім добра енергія.

Жінка (перехиливши голову в другий бік і пересуваючи вагу тіла на знову цю ж таки ногу): Ти кричав колись сам?

Роарк (розуміючи в чім справа): Ні, та я напевно буду.

Жінка (готова допомогти): Роджер тебе запише. Поговори з ним. (Без павзи.) Як тебе звати?

Роарк (розуміючи відповідь і відповідаючи на запитання): Рільке.

Жінка (повна ентузіязму, перехиляючи голову та пересуваючи вагу тіла знову на протилежний бік): Рільке? Це прекрасно! А як тобі на ім’я?

Роарк (готовий з виясненням, з очевидних причин): Рільке це моє ім’я. На прізвище мені Роарк.

Жінка (захоплена): Що за цікаві імена... ім’я та прізвище... обидва!... (Знову без павзи.) Твоїм батькам подобався Рільке... значить, він був їхнім улюбленим поетом?

Роарк (радий вияснити): Мій батько любив читати Рільке. Він походив зі Швайцарії, містечка, де Рільке помер... Валь-Монт. (Собі без павзи.) А як ТЕБЕ звати?

Жінка (рада вияснити): Альба.

Роарк (тепер сам повний ентузіязму): Альма. Це прекрасно. Воно значить “душа” по-еспанському.

Жінка (знову не збентежена): Ні, Альба... за герцогинею Альбою, яку малював Ґойя. Мій батько походив з Еспанії, сільця, де народився Ґойя... Фуендетодос. (Знову без павзи.) Я не знала, що Альма значить “душа” по-еспанському. Мій батько не навчив мене еспанської.

Роарк (міняючи тему, очевидно бажаючи позбутися вже надокучливого йому предмета): Роджер хіба гробокопач?

Жінка (на мить обернувши голову, щоб глипнути на провідника групи, що саме зникає в одних із дверей): Ні, він біржовий маклер.

Роарк (не ймучи віри): Біржовий маклер?.. Справді? То чому він увесь у глині, і з лопатою?

Жінка (сміючись): О, це для крику. Кричати легше, як маєш при собі відповідні речі. (Знову без павзи, як вже стільки разів раніше.) Ти знаєш, що я приношу, щоб кричати?

Роарк (очевидно не знаючи): Ні.

Жінка (розпливаючись від радости): Скинений зародок у спирті. (Відвертаючись від Роарка.) Я тобі покажу.

Вона підбігає до своєї мати, підносить із долівки предмет, що там стоїть, і миттю повертається до Роарка. Вона показує йому скляний слоїк, наповнений синюватою рідиною, в якій плаває щось сіре, неокресленої форми, з пір’ястими кінцівками, як яйце розбите й кинене в кип’ячу воду. Роарк дивиться на нього з цікавістю. Він приходить до висновку, що шнурок, яким перев’язане обличчя жінки теж на те, щоб помагати їй кричати. В яскравім світлі, рідина в слоїку виблискує, як прекрасне синє око.

Немає коментарів:

Дописати коментар