пʼятниця, 4 грудня 2015 р.

William Carlos Williams

---
1
АПОЛОГІЯ

Чого я зараз пишу?

Краса
жахких лиць
наших нікчем
- спонукає:

барвисті пані-
-робітниці - 
старі й бувалі - 
вертаються додому присмерку
бувало вдягнені
з обличчями немов
старі дуби Флоренції

А ще

Постава
Ваших лиць виносить мене - 
шановані панове - 
але не дуже
само так


---
2
Це так би мовити

Я з'їв
сливи,
що були
у льодовнику

ти, 
мабуть,
приберегла їх
до сніданку

Пробач,
вони були чудові
такі солодкі,
такі прохолодні.

---

3.
Велике 

крізь дощ
й вогні 
побачив п'ятий
золотавий
на красній 
пожежній.
рушила
хутко-
-хутко,
гонгу дзень
і гудок - гук,
колес буркіт
крізь темне місто.

***
4.
Портрет молодого зі слабким серцем

чи я її бачив?
через вікно,
на вулиці.

якщо зустрінусь з нею,
десь на розі - 
якийсь дурко
обов'язково скаже про це
старому і 
буде їй.
він - стара сволота!
Всяк раз - як бачимось
минає думка
-  тре його убити,
але, гадаю,
краще все лишити 
так як є - 
принаймні, поки.

гірко
лишати 
найбажанішу, але цей
драний клапан
аж надто схильний до нидіння...

вона хороша,
боюся їй наврочити
- але якщо вона знесе це 

- то все буде добре

***
5.
ПОРТРЕТ ПАНІ В ЛІЖКУ

Он мої лахи
сохнуть в кутку:
синій спід
на пару з сірою блузою - 

зле, набридло!
як хочеш
- підніми покривало
- побачиш
моє убранство - 
якось захолодно
лежати просто так!

Нічого не хочу робити
- грошей нема
і як
зарадиш?
- прикрас нема
(дурне, зле)

але у мене - двійко ок
і гарне личко
осьо! диви!
палко!
Там
мізки й кров - 
мене звати Робиця!
Корсет
може піти до біса - 
кальсони теж!
мені що?

Мої?
—чуйні!
хай хтось багатша
дбає—
вони або закінчать школу
або лиш
висякаються в калюжу.
таке...

пусто,
правда?
по-моєму,
так треба.

мене не змориш, 
допоки писання 
змушує їх мене годувати

як не маєш клопоту -
допоможи
або не займай - 
таке.

місцевий лікар
- рясний телепень,
а ти
- іди гуляй!

як заходив - то
міг би й зачинити двері.
закриєш, як будеш йти.
Я втомилась.

***

6
Вінцеве

Нові книжки поезій будуть написані
Нові книжки й нечуті манускрипти
прийдуть загорнуті в папір брунатний
раз за разом
поштар буде гнутись
крокуючи справою інших
- рухатись боком сходами з листям.

- ми бігли попереду.
один за одним
і бачили її відбитки
у волозі - ті слідували за нами
серед закляклих гнідих.

Анемони сполохали там, де ступала вона
і хрон
зелений стояв у стрункім джерелі - 
І нові книжки поезій
будуть написані, листя дубу тілесного кольору
раз за разом

---
7
Гротеск

Місто має ряди циць.
Село в сім'яниках із патиком,
Копає мене цурпалками рогів,
Примушує опонувати
чи буть розтоптаним.

Місто повне молока
- лежить деяк незрушно.
Ці тріщі черепів
Й заливи мізків
Навпроти її чрева.

---
8
Марку Антонію на небі

Світло ранку тихого
відбивається, кілька раз
від трав, дерев, хмар
ступає в мою північну кімнату
торкається стін 
трав, хмар, дерев.
Антонію,
дерев, трав, хмар
Чого ти слідував,
із кораблями в Акрі,
за тим коханим тілом?
Я сподіваюся тому, що
знав її - всю
Від схилу ніг - угору
до корінь волосся
і знову вниз і те, що
бачив неї
над люттю брані -
хмар, дерев, трави - 

Тому ти
слухаєш на небі.

---
9
Вдови лемент навесні

Журба на моєму подвір'ї,
де трава нова
палає як підпалена
часто перед, але не
з байдужим полум'ям,
що огортає мене нині.
Тридцять п'ять років
я жила з чоловіком.
Сьогодні слива біла
із горою квітів.
Купа квітів
Навал гілок вишні
фарбує кущі
жовтим, подекуди червоним
але горе серці моїм
сильніше.
вони мені були у радість,
я помічаю їх,
проте цураюсь.
Сьогодні син сказав,
що на галявині
перед навальним гаєм
здалеку він бачив
дерева з білими квітами.
Гадаю, треба туди сходити
- впасти в ті квіти
- опустились в болото неподалік.

---
10.
Перехідне

Спочатку він казав:
Це жінка в нас
спонукає письмо -
треба це визнати -
чоловіки були б тихими.
Але ми - не чоловіки
Отож ми маємо змогу говорити
і бути притомними
(з обох боків)
розправлені чуттєвою
як личить влучним.

потім я сказав:
Чи смієш ти зробити це
своєю пропагандо?

Він відповів:
Хіба я нет тут?
---
11.
Розбудити стару пані

Старий вік то
політ малих
ляских птахів
схід шумовиння
голих дерев
над сніжною пеленою.
їх ляпає
вітер темний,
провалюється,
Але що?
На стеблах бур'яна
ватага спочиває
снів - 
покрився з ламаним
бач лузгу
й вітер загартований
пронизом
писку численних.

---
12.
Покинуте поле

Велике сіре, небо
в подобі
до всього, але не його, чиї дні
великі сірі -
у високих сухих трава
козел метушиться
носом шукає землю.
Голова моя в повітрі
але хто я такий...?
- серце спинилося в сподиві
на думці любові
великій, сірій,
- томиться мовчки понаді мною

---
13.
Хуртовина

сніг падає:
люті роки після
годин пливуть марно вниз -
хуртовина
відносить їх
глибше, глибше - днів зо три 
чи років шість? далі
Сонце! безладдя
жовта, синя лушпа -
дерева на око кудлаті - виступають
в провулках
над дикою самотою.
Чоловік обернувся -
його стежина витягнулася
світом.

---
14.
Любовна пісня

Що тобі сказати
Коли зустрінемось?
до того ж
я тут лежу і думаю про тебе.

Пляма люба
над світом
Жовта, жовта, жовта,
- вїддається в листя
бруднить шафраном
гілки рогаті, 
важкі
навпроти тертого багряного неба.

Нема світла.
Тільки пляма, схожа на мед -
крап з листка на лист
- на гілку з гілки,
- чинить збаву кольорів
усього світу.

Я сам.
Тягар любові
мене тримає -
поки голова
об небо стукає

Побач мене!
З мого волосся крапає нектар - 
Шпаки несуть його
на своїх чорних крилах.
Побач, нарешті
Мої руки
лежать незаймані

що тобі сказати
Якщо колись буду любити тебе
так само?

---
15. Портрет Пані

Твої стегна - то яблуні
чиї квіти торкаються неба.
Якого неба? Неба,
де Ватто повісив
пантофлю. Твої коліна
то є південний бриз - чи
вистриб снігу . Ах! що за
людина був той Фрагонар?
- це щось пояснить?
- А, так. Нижче колін
- раз мелодія так йде,
то один з тих білих літніх днів,
трава висока твоїх енкелів
треміть на березі -
Якому березі?
Пісок липне до моїх вуст -
Якому березі?
А, пелюстки мабуть.
Звідки я знаю?
Якому березі? Якому березі?
- пелюстки з якоїсь прихованої
яблуні. - Якому березі?
Кажу - пелюстки з яблуні.

***
16. Між стінами

задні крила
шпиталя

де
нічого

не буде рости
попіл

в якому сяють
биті

шматки зеленої
пляшки

***
17. Повна руйнація

То був крижаний день.
Ми поховали кота,
потім взяли її коробку
і підпалили її
На задньому дворі.
Ті блохи, що втекли
від землі і вогню
померли від холоду.

***

Немає коментарів:

Дописати коментар