Євген Довгий.

Неповернення ім. З*******

Один вийшов з дому,
Він ніс у жовтому пакеті «Sainsburry's»
Якісь свої речі,
І на щоці – цілунок дружини,
А на шорсткій долоні сильної руки –
Тепло шовковистого волосся
Сплячого сина.

Інший прокинувся
З брудною лайкою на вустах,
Хворою головою і розбитим тілом.
- Вчора щось святкували, -
Згадає він раптом,
Швидко збереться і вийде
Зі своєї напівпорожньої кімнати
На вулицю, де тільки почне
Розвиднятися.

Третій кинув
Через плече образливі слова
Батькові
І грюкнув дверима,
А той просто знизав плечима
Та пішов
Досинати свого перерваного сна,
А син, поспішаючи на зміну,
Все йшов, і у такт крокам
Кляв і себе, і батька, і світ…

І ще дев’яносто сім так само,
Кожен по-своєму, вийшли
З будинків, осель –
Своїх, друзів, коханок, батьків –
Вийшли
І направилися всі
В одне місце,
В єдину діру,
Звідки вони вже ніколи
Не повернуться
Нікуди.


Вірш про ніч

Чухаючи прища на нозі,
Я мрію
Написати вірш про ніч.
Я так і зроблю,
Скоріш за все, зроблю.
Так,
Тільки-от піду попалю до вбиральні,
По дорозі погладивши
Сплячого кота
І кинувши ніжний погляд
На ніжне створіння,
Що спить під моєю ковдрою.
Вона так солодко спить, що мені
Шкода самому лягати,
Бо я неодмінно порушу
Цей солодкий момент,
Це лежання,
Цю закритість очей
Й спадання духмяного волосся
На подушку…
Тому я пройду повз,
Посміхаючись
Своєму маленькому щастю.
І буду тихенько палити,
Щоб повернутись сюди,
Сісти і почати
Писати вірша про ніч.
І якщо я того дійсно хочу – треба  поспішати,
Бо вона вже майже скінчилась…


Посуд

Вона помила посуд
А я засмутився
Це мій, тільки мій, тільки мій - цей посуд
Ніхто не може його помити так,
Як миє його моя величність

Але вона помила
Прийшла - і перепросила
Просила
Щоб я не злився, не хнюпився
І все інше

Подумати тільки -
Ви-ба-ча-тися за те,
Що віднині чисті тарілки!
І чашки наново сяють!
В пательні не плавають прусаки!

І я більше не хнюпився
І навіть більше не злився
Бо та, що його помила,
Той посуд,
То є моя дружина.