1. церква
Як Роарк перетяв вулицю й попрямував у цім самім напрямку хідником, по правому боці якого, в цім кварталі, тягнулася висока залізна огорожа, поросла наскрізь плющем, до вух його донісся голосний звук, що виходив з будинку по другім боці огорожі, і він без найменшого вагання окреслив його криком чималого гурта людей, об’єднаних безмежним, непогамованим почуттям розпуки. Зацікавлений, чуючи, як від збудження гупало йому в грудях серце, він зупинився, не повертаючи голови в бік будинку, і, наставивши вухо так, що могло воно ловити звуки, що виходили з нього, якнайкраще, прислухався. Звук тривав ще яких шість-сім секунд, різко увірвався, а тоді почувся знову, і пролунав приблизно так само довго, як попередній, іншими словами, яких десять секунд.
Навіть як він стояв, не повертаючи голови, і прислухався, скерувавши очі праворуч, Роарк чітко бачив, що будинок, з якого нісся звук, був церквою, і коли тиша послідувала третій хвилі крику, він повернув голову направо і побачив тоді повністю високі стіни з бурого каменю, прорізані на рівних відстанях гострими луками вузьких готицьких вікон, сірий, грифелем критий, дах, що благально зносився вгору, і невеличкі, зверху обтяті, спиці, як нерозвинені кінцівки немовлят, що постраждали від талідоміду, на тлі вечірнього неба кольору брунатного скла, яке часто бачиться в сучасних високоякісних автомобілях.
Він пригадав собі тоді, що бачив фасаду церкви, як перетинав вулицю, яку добре було видно спереду, оскільки огорожа по тім боці була багато нижчою, ніж по другім, тільки, що не звернув на неї уваги, будучи повністю зосереджений на тім, про що думав; він ніколи не бачив цієї церкви раніше, оскільки йому ніколи не доводилося досі бувати в цій частині міста.
Якась неопорима сила, цілком йому незрозуміла, немов невидима нитка, шарпнула ним, і він різко обернувся, поспішив до рогу вулиці, яку щойно перетяв, повернув ліворуч, і попрямував до фіртки в огорожі, що відокремлювала церкву від вулиці. Він мусів бачити, що діялося там всередині!
Крик повторився знову як Роарк замкнув за собою фіртку і йшов до дверей церкви, і він приспішив крок, боячись, що той увірветься, заки він встигне увійти всередину. Двері були високі та широкі, немов навмисне помальовані яскравочервоно, як горло, сильно подразнене криком, і, на Роаркову радість, відчинилися покірно перед ним; він побоювався, що вони будуть замкнені.
Перша хвиля крику увірвалася і друга саме почалася, як Роарк ступив у церкву. Вона була дуже ясно освітлена, так, що Роаркові довелося примружити очі, і він здав собі справу, що світла не було видно із-зовні, бо всі вікна в церкві було забито дошками. З церкви було теж видалено всі культові познаки, так, що була вона цілком порожньою. Роарк пригадав собі тоді теж, що із-зовні – на даху чи стінах – на церкві ніде не було видно хреста, що здивувало його, хоча він не усвідомив собі того в той час.
Церкву, очевидно, придбала собі якась нерелігійна організація, для свого вжитку.
Перед ним, розлягшися горілиць на підлозі, кожна особа на своїй власній маті того типу, що вживають люди, які займаються йогою, лежало яких п’ятдесятеро-шістдесятеро осіб, обернені головами до стіни, під якою колись стояв вівтар і ногами до нього. Розложені були вони більш-менш рядами, та попереду них, як командир у військовому загоні, лежав чоловік, що очевидно проводив групою. Крик виповнив велетенський порожній простір церкви по вінця, увірвався на коротку мить, а тоді повторився втретє. Чоловік, що лежав спереду не подавав ніяких вказівок – група очевидно була заавансованою.
Крик більше не повторювався, і люди почали вставати на ноги, немов на наказ. Сеанс, очевидно, саме закінчився. Провідник був одягнений у комбінезон, забруднений місцями глиною, і таку саму глину було видно на його руках та обличчі, особливо на чолі. Побіч чоловікової мати, на землі, лежала велика лопата, теж із глиною прилиплою до її кінця, і чоловік підніс її, збираючися відходити. Все це нагадувало Роаркові гробокопача, і він не міг вияснити собі, як це могло бути? Чи чоловік прибув сюди просто з цвинтаря, не мавши часу помитися? Тоді при чім тут лопата? В той самий час Роарк пробував вияснити собі, що це була за група. Він чув колись про школу психотерапії т. зв. “первісного крику.” Чи група ця належала до неї? Та про школу цю не говорилося вже роками, і він припускав, що вона вже вийшла з моди. Він просто не знав, що думати.
Як Роарк перетяв вулицю й попрямував у цім самім напрямку хідником, по правому боці якого, в цім кварталі, тягнулася висока залізна огорожа, поросла наскрізь плющем, до вух його донісся голосний звук, що виходив з будинку по другім боці огорожі, і він без найменшого вагання окреслив його криком чималого гурта людей, об’єднаних безмежним, непогамованим почуттям розпуки. Зацікавлений, чуючи, як від збудження гупало йому в грудях серце, він зупинився, не повертаючи голови в бік будинку, і, наставивши вухо так, що могло воно ловити звуки, що виходили з нього, якнайкраще, прислухався. Звук тривав ще яких шість-сім секунд, різко увірвався, а тоді почувся знову, і пролунав приблизно так само довго, як попередній, іншими словами, яких десять секунд.
Навіть як він стояв, не повертаючи голови, і прислухався, скерувавши очі праворуч, Роарк чітко бачив, що будинок, з якого нісся звук, був церквою, і коли тиша послідувала третій хвилі крику, він повернув голову направо і побачив тоді повністю високі стіни з бурого каменю, прорізані на рівних відстанях гострими луками вузьких готицьких вікон, сірий, грифелем критий, дах, що благально зносився вгору, і невеличкі, зверху обтяті, спиці, як нерозвинені кінцівки немовлят, що постраждали від талідоміду, на тлі вечірнього неба кольору брунатного скла, яке часто бачиться в сучасних високоякісних автомобілях.
Він пригадав собі тоді, що бачив фасаду церкви, як перетинав вулицю, яку добре було видно спереду, оскільки огорожа по тім боці була багато нижчою, ніж по другім, тільки, що не звернув на неї уваги, будучи повністю зосереджений на тім, про що думав; він ніколи не бачив цієї церкви раніше, оскільки йому ніколи не доводилося досі бувати в цій частині міста.
Якась неопорима сила, цілком йому незрозуміла, немов невидима нитка, шарпнула ним, і він різко обернувся, поспішив до рогу вулиці, яку щойно перетяв, повернув ліворуч, і попрямував до фіртки в огорожі, що відокремлювала церкву від вулиці. Він мусів бачити, що діялося там всередині!
Крик повторився знову як Роарк замкнув за собою фіртку і йшов до дверей церкви, і він приспішив крок, боячись, що той увірветься, заки він встигне увійти всередину. Двері були високі та широкі, немов навмисне помальовані яскравочервоно, як горло, сильно подразнене криком, і, на Роаркову радість, відчинилися покірно перед ним; він побоювався, що вони будуть замкнені.
Перша хвиля крику увірвалася і друга саме почалася, як Роарк ступив у церкву. Вона була дуже ясно освітлена, так, що Роаркові довелося примружити очі, і він здав собі справу, що світла не було видно із-зовні, бо всі вікна в церкві було забито дошками. З церкви було теж видалено всі культові познаки, так, що була вона цілком порожньою. Роарк пригадав собі тоді теж, що із-зовні – на даху чи стінах – на церкві ніде не було видно хреста, що здивувало його, хоча він не усвідомив собі того в той час.
Церкву, очевидно, придбала собі якась нерелігійна організація, для свого вжитку.
Перед ним, розлягшися горілиць на підлозі, кожна особа на своїй власній маті того типу, що вживають люди, які займаються йогою, лежало яких п’ятдесятеро-шістдесятеро осіб, обернені головами до стіни, під якою колись стояв вівтар і ногами до нього. Розложені були вони більш-менш рядами, та попереду них, як командир у військовому загоні, лежав чоловік, що очевидно проводив групою. Крик виповнив велетенський порожній простір церкви по вінця, увірвався на коротку мить, а тоді повторився втретє. Чоловік, що лежав спереду не подавав ніяких вказівок – група очевидно була заавансованою.
Крик більше не повторювався, і люди почали вставати на ноги, немов на наказ. Сеанс, очевидно, саме закінчився. Провідник був одягнений у комбінезон, забруднений місцями глиною, і таку саму глину було видно на його руках та обличчі, особливо на чолі. Побіч чоловікової мати, на землі, лежала велика лопата, теж із глиною прилиплою до її кінця, і чоловік підніс її, збираючися відходити. Все це нагадувало Роаркові гробокопача, і він не міг вияснити собі, як це могло бути? Чи чоловік прибув сюди просто з цвинтаря, не мавши часу помитися? Тоді при чім тут лопата? В той самий час Роарк пробував вияснити собі, що це була за група. Він чув колись про школу психотерапії т. зв. “первісного крику.” Чи група ця належала до неї? Та про школу цю не говорилося вже роками, і він припускав, що вона вже вийшла з моди. Він просто не знав, що думати.
Немає коментарів:
Дописати коментар