понеділок, 5 серпня 2013 р.

Юрій Тарнавський. Крик (мініроман) 3

3. рільке

Роарків сон:

Роарк іде крізь сад доріжкою, посипаною піском. Він поскрипує ритмічно йому під ногами. Доріжка веде під гору – це в Швайцарії. Ліворуч перед ним видніють кущі. Під одним із них видно людську постать, що ніби в’ється в корчах. Здається, що особа – це чоловік – бореться з кимось. Роарк приглядається уважніше хто б це міг бути, та нікого там не видно – чоловік наче бореться з самим собою. І це не якась там собі гра – він сповнений розпуки і без сумніву бореться на життя та смерть.

Роарк минає чоловіка, і помічає, що той одягнений у чорний, тісний одяг, має гарно модельовану голову, порослу чорним, коротко стриженим волоссям, та таку саму, ретельно підстрижену, бороду. Він здає собі справу, що це Рільке. Він не сміє зупинитися, щоб оглянути краще чоловіка, а крокує далі. Приглядатися до когось у таких обставинах, ще й до того особи з таким стажем, як Рільке, було б нечемно.

Роарк іде далі, і нарешті він наверху. Це шпиль дуже високої гори. Вона скеляста. Внизу мерехтить море. Видно на нім човни та кораблі. Перші, це здебільша вітрильники. Роарк знає, що Женева, яка в Швайцарії, знаходиться на озері, і в сні озеро це обернулося в море. Він не свідомий цього. Радість розпирає йому груди від виду, і він розкидає рамена та наповняє легені повітрям. Воно свіже, і надає йому сили. Роарк сміється. Час назад! Роарк пригадує собі, що бачив він Рільке під кушем. Як наближається він до цього куша, він помічає чорну постать, що лежить непорушною на землі. Роаркове серце гупає голосно. Він боїться, що з Рільке щось сталося. Він боїться, що той помер. Він підбігає до куша, і заглядає під нього. Рільке справді виглядає мертвим. Він схожий на чоловічий одяг, кинений у великім поспіху на землю. Фраза “непотрібний Рільке” мигає йому крізь мозок, та він не застановляється над нею і забуває її негайно. Він журиться станом Рільке. Той лежить долілиць. Роарк присідає і перекочує тіло, щоб лежало воно горілиць. Воно робить це без ніякого спротиву – Рільке очевидно таки мертвий. Очі його розплющені, й зіниці зайшли під чоло. Вигляд страшний. Роарк і переляканий, і йому недобре. Він миттю випростовується на ногах, так, як вибухає гейзер. Тоді він помічає, що довкола Рільке розсипано на землі пелюстки троянди. Вони рожеві. Куш, під яким знаходиться Рільке, це троянда. Виглядає, немов Рільке борюкався з нею, і та його поборола. Вона вбила його. Роарк чує в своїй лівій долоні біль. Він розкриває її, і приглядається ближче. По середині її, як на долоні Христа після розп’яття, видніє рана. Вона кривавить. Роарк тоді здає собі справу, що він душить щось з усієї сили у своїй правій руці. Він хоче бачити, що це, і приглядається їй. У руці в нього кинджал. Він старомодний, з пишно оздобленою рукояткою й ромбоїдним вістрям. Він не знає, що з ним робити.

Сон Альби:

Альба у своїй кухні. Вона готує щось. Тут велика, старомодна піч, довкола баняки, посуд, вікна малі та високо під стелею. Здається, що це в пивниці якогось старого будинку – стіни тут дуже грубі. В повітрі висить пара і запах страв. Він неприємний. Тоді висока чоловіча постать, зодягнена в чорне, входить у кухню. Це Рільке. Він підходить до печі, стає поруч Альби, і починає мішати в баняку, що перед ним. Альба дивиться в баняк, і бачить, що він повний чогось маленького та сірого, у юшці, чи рідкім совсі. Це людські зародки. Рільке варить гуляш із зародків! Альба жахається – хто б таке їв?! Вона не йме віри, що Рільке робив би щось подібного. Та він завзято мішає гуляш. Він тоді обертається до Альби й каже, що страви не буде досить. Альба забуває про те, як щойно чулася, і годиться, що гуляшу не вистачить. Що їм робити? Рільке радить, щоб вони відтяли його ліве рам’я, і кинули в гуляш. Альба не бачить іншого виходу. Він просить допомогти йому роздягнутися. Вона розстібає його тісний піджак і стягає його. Тоді вони разом стягають з нього сорочку. У неї обидві руки, як було колись. Довгий, зубчастий ніж нараз з’являється в Альбиній руці. Вона починає пиляти рам’я Рільке при самім плечі. Рільке не протиставиться цьому. Виглядає, що йому не болить. Альба перерізала тіло до кости. Її чути під ножем. Альба заглядає в рану і бачить кість. Вона біла, й блищить, мов перлямутр. Альба бачить, як кість рухається в суглобі.

Mike Cannell


субота, 3 серпня 2013 р.

Юрій Тарнавський. Крик (мініроман) 2

2. розмова

Саме в цю мить жінка якась відокремилася від групи й підійшла до Роарка. Вона лежала посередині, кілька рядів дозаду, була середнього віку, невисока, огрядна, не мала лівої руки, і її бліде, брезкле обличчя було перев’язане навскіс білим шнурком. Він втявся був у нього, як мотузка в пакунок із чимось м’яким, наприклад подушкою, всередині, і суттєво міняв його форму. На собі жінка мала старий, побляклий, гранатового кольору тренінговий костюм, лівий рукав якого був запханий всередину. Між нею та Роарком виникла така розмова:

Жінка (задерши голову, й нахиливши її вліво, з вагою тіла покладеною на цю ж таки ногу, і з голосом, що переливається доброзичливістю та цікавістю): Ти заходиш сюди часто?

Роарк (повинен би проявляти здивування, та цього не робить): Ні, я тут уперше.

Жінка (не збентежена нітрохи): Тобі сподобався наш крик?

Роарк (з цілковитою щирістю): Так, дуже. Він мене справді заторкнув... проник до самого кореня.... Була в нім добра енергія.

Жінка (перехиливши голову в другий бік і пересуваючи вагу тіла на знову цю ж таки ногу): Ти кричав колись сам?

Роарк (розуміючи в чім справа): Ні, та я напевно буду.

Жінка (готова допомогти): Роджер тебе запише. Поговори з ним. (Без павзи.) Як тебе звати?

Роарк (розуміючи відповідь і відповідаючи на запитання): Рільке.

Жінка (повна ентузіязму, перехиляючи голову та пересуваючи вагу тіла знову на протилежний бік): Рільке? Це прекрасно! А як тобі на ім’я?

Роарк (готовий з виясненням, з очевидних причин): Рільке це моє ім’я. На прізвище мені Роарк.

Жінка (захоплена): Що за цікаві імена... ім’я та прізвище... обидва!... (Знову без павзи.) Твоїм батькам подобався Рільке... значить, він був їхнім улюбленим поетом?

Роарк (радий вияснити): Мій батько любив читати Рільке. Він походив зі Швайцарії, містечка, де Рільке помер... Валь-Монт. (Собі без павзи.) А як ТЕБЕ звати?

Жінка (рада вияснити): Альба.

Роарк (тепер сам повний ентузіязму): Альма. Це прекрасно. Воно значить “душа” по-еспанському.

Жінка (знову не збентежена): Ні, Альба... за герцогинею Альбою, яку малював Ґойя. Мій батько походив з Еспанії, сільця, де народився Ґойя... Фуендетодос. (Знову без павзи.) Я не знала, що Альма значить “душа” по-еспанському. Мій батько не навчив мене еспанської.

Роарк (міняючи тему, очевидно бажаючи позбутися вже надокучливого йому предмета): Роджер хіба гробокопач?

Жінка (на мить обернувши голову, щоб глипнути на провідника групи, що саме зникає в одних із дверей): Ні, він біржовий маклер.

Роарк (не ймучи віри): Біржовий маклер?.. Справді? То чому він увесь у глині, і з лопатою?

Жінка (сміючись): О, це для крику. Кричати легше, як маєш при собі відповідні речі. (Знову без павзи, як вже стільки разів раніше.) Ти знаєш, що я приношу, щоб кричати?

Роарк (очевидно не знаючи): Ні.

Жінка (розпливаючись від радости): Скинений зародок у спирті. (Відвертаючись від Роарка.) Я тобі покажу.

Вона підбігає до своєї мати, підносить із долівки предмет, що там стоїть, і миттю повертається до Роарка. Вона показує йому скляний слоїк, наповнений синюватою рідиною, в якій плаває щось сіре, неокресленої форми, з пір’ястими кінцівками, як яйце розбите й кинене в кип’ячу воду. Роарк дивиться на нього з цікавістю. Він приходить до висновку, що шнурок, яким перев’язане обличчя жінки теж на те, щоб помагати їй кричати. В яскравім світлі, рідина в слоїку виблискує, як прекрасне синє око.

Stephen Nelson


A little more vispo