Keith Higginbotham

Toni Prat

Юрій Тарнавський. Крик (мініроман) 2

2. розмова

Саме в цю мить жінка якась відокремилася від групи й підійшла до Роарка. Вона лежала посередині, кілька рядів дозаду, була середнього віку, невисока, огрядна, не мала лівої руки, і її бліде, брезкле обличчя було перев’язане навскіс білим шнурком. Він втявся був у нього, як мотузка в пакунок із чимось м’яким, наприклад подушкою, всередині, і суттєво міняв його форму. На собі жінка мала старий, побляклий, гранатового кольору тренінговий костюм, лівий рукав якого був запханий всередину. Між нею та Роарком виникла така розмова:

Жінка (задерши голову, й нахиливши її вліво, з вагою тіла покладеною на цю ж таки ногу, і з голосом, що переливається доброзичливістю та цікавістю): Ти заходиш сюди часто?

Роарк (повинен би проявляти здивування, та цього не робить): Ні, я тут уперше.

Жінка (не збентежена нітрохи): Тобі сподобався наш крик?

Роарк (з цілковитою щирістю): Так, дуже. Він мене справді заторкнув... проник до самого кореня.... Була в нім добра енергія.

Жінка (перехиливши голову в другий бік і пересуваючи вагу тіла на знову цю ж таки ногу): Ти кричав колись сам?

Роарк (розуміючи в чім справа): Ні, та я напевно буду.

Жінка (готова допомогти): Роджер тебе запише. Поговори з ним. (Без павзи.) Як тебе звати?

Роарк (розуміючи відповідь і відповідаючи на запитання): Рільке.

Жінка (повна ентузіязму, перехиляючи голову та пересуваючи вагу тіла знову на протилежний бік): Рільке? Це прекрасно! А як тобі на ім’я?

Роарк (готовий з виясненням, з очевидних причин): Рільке це моє ім’я. На прізвище мені Роарк.

Жінка (захоплена): Що за цікаві імена... ім’я та прізвище... обидва!... (Знову без павзи.) Твоїм батькам подобався Рільке... значить, він був їхнім улюбленим поетом?

Роарк (радий вияснити): Мій батько любив читати Рільке. Він походив зі Швайцарії, містечка, де Рільке помер... Валь-Монт. (Собі без павзи.) А як ТЕБЕ звати?

Жінка (рада вияснити): Альба.

Роарк (тепер сам повний ентузіязму): Альма. Це прекрасно. Воно значить “душа” по-еспанському.

Жінка (знову не збентежена): Ні, Альба... за герцогинею Альбою, яку малював Ґойя. Мій батько походив з Еспанії, сільця, де народився Ґойя... Фуендетодос. (Знову без павзи.) Я не знала, що Альма значить “душа” по-еспанському. Мій батько не навчив мене еспанської.

Роарк (міняючи тему, очевидно бажаючи позбутися вже надокучливого йому предмета): Роджер хіба гробокопач?

Жінка (на мить обернувши голову, щоб глипнути на провідника групи, що саме зникає в одних із дверей): Ні, він біржовий маклер.

Роарк (не ймучи віри): Біржовий маклер?.. Справді? То чому він увесь у глині, і з лопатою?

Жінка (сміючись): О, це для крику. Кричати легше, як маєш при собі відповідні речі. (Знову без павзи, як вже стільки разів раніше.) Ти знаєш, що я приношу, щоб кричати?

Роарк (очевидно не знаючи): Ні.

Жінка (розпливаючись від радости): Скинений зародок у спирті. (Відвертаючись від Роарка.) Я тобі покажу.

Вона підбігає до своєї мати, підносить із долівки предмет, що там стоїть, і миттю повертається до Роарка. Вона показує йому скляний слоїк, наповнений синюватою рідиною, в якій плаває щось сіре, неокресленої форми, з пір’ястими кінцівками, як яйце розбите й кинене в кип’ячу воду. Роарк дивиться на нього з цікавістю. Він приходить до висновку, що шнурок, яким перев’язане обличчя жінки теж на те, щоб помагати їй кричати. В яскравім світлі, рідина в слоїку виблискує, як прекрасне синє око.

Stephen Nelson

A little more vispo

Marianna Kijanowska

I'm sitting on the seashore

In the way if it really was the sea

and i guess there's another shore somewhere
and it's not the world's end

as if it was that end
and not this one

.........

*** I'm an axe who cuts the tree in two

'cause i am steel and tree
flesh from flesh from the one
i'm killing
there will be arm
and there will be paper
and a verse on the paper
steel and tree

and tree
and steel of verse

for Kevin *
Light can be read as a paper
but from afar
air vanishes
and friction of letters
begins

* Saplings of the doors
from this and other sides
squeakers in the nest
don't breath but squeak
open the tree
close the eye
first the first one
then the second one
now blink
the air between the skin and core
cross it
and get back with easter
or later
when the squeakers on the saplings
will grow
and fly
* Thousand-orbed stone
as eye
but not as eye
but when as eye
i know
the doors are opened
when it's mostly painless
to look through yourself

light can be read as a paper
but from afar
Light can be read as a paper
but from afar
air vanishes
and friction of letters
begins
the clock under the skin
the one who react on the light
got no idea 'bout myself
got no idea that I shine
sometimes
as river does
and time then
does not
pursue me

Satu Kaikkonen