четвер, 17 квітня 2014 р.

Майа Енжелу

























Маріанна Кіяновська хвилюється. Буває. Отож...

Урок

Я знов продовжую вмирати.
Вен колапс - відкриваються мов
кулачки сплячих
Діток.
Пам'ять старих могил,
Бутніє тіло й хробаки
не переконують мене супроти
виклику. Роки
й поразка глибко у лініях
уздовж мого лиця.
Вони кунделять мої очі, проте
продовжую я помирати,
Бо жити я люблю.

***
Чванство

Дай свою руку.

Дай мені місце
за тобою
слідувати
за межі цього казу поетичного.

Хай інші мають
приватність
зворушливих слів
і любов згуби
Любові.

Мені
дай свою руку.

***
Прокид у Н'ю-Йорку

Заслони силять свою волю
проти вітру,
діти сплять
міняються своїми снами із
серафимом. Місто
себе тягне в прокид
на підземних штрипках; і
я, тривога, прикидаюся як
поголос війни,
лежу сягаючи світанок,
непрохана і непомічена.

Немає коментарів:

Дописати коментар