середа, 26 червня 2013 р.

Гюнтер Грасс в перекладі Назара Гончара

Страва пророків

Як обсіла наше місто сарана,
не стало вдома молока, газета задихнулась,
відкрили тюрми, дали свободу пророкам.
Ну розбрелись вони вулицями, 3800 пророків.
Мали право говорити безкарно, живитися вдосталь
тим стрибучим, сірим покривом, який ми
називали напастю.
Хто б то чекав чогось іншого.

Скоро знов з’явилося молоко, газета відітхнула,
пророки заповнили тюрми.

---
В яйці

Живемо в яйці.
Зсередини шкаралупу обрисували
непристойними кривулями
та іменами наших ворогів.
Нас висиджують.

Хто б нас не висиджував,
він висиджує заразом наш олівець.
Вилупившись одного дня,
ми тут же створимо собі
портрет того, хто висиджує.

Ми припускаємо, що нас висиджують.
Ми уявляємо собі доброзичливу птицю
й пишемо шкільні твори
про колір і расу
квочки, яка нас висиджує.

Коли ми вилупимося?
Наші пророки в яйці
сперечаються за помірну оплату
про тривалість висиджування.
Вони припускають день Х.

З нудьги та щирої потреби
ми винайшли інкубатор.
Ми дуже турбуємся про наших нащадків в яйці.
Ми радо запропонували б тій, яка нас пильнує,
наш патент.

Та в нас є дах над головою.
Ґенільні курчата,
ембріони зі знанням мов
розмовляють цілими днями
й навіть обговорюють свої сни.

А що коли нас не висиджують?
Якщо ця шкаралупа ніколи не трісне?
Якщо наш обрій – це тільки обрій
наших кривуль і залишиться ним назавжди?
Сподіваємося, що нас висиджують.

І навіть якщо в нас тільки й розмов що про яйця,
залишається острах, що хтось,
потойбіч шкаралупи, зголодніє,
жбурне нас на пательню і посипе сіллю. –
Що робити тоді, о браття в яйці?


Немає коментарів:

Дописати коментар