неділю, 7 квітня 2013 р.

Євген Довгий про відліт


Відлітай

Мої думки в повітрі розсипані
Сповиті солодкими снами дикими,
Стрічками прозорими, словами зниклими.
І знову у опіках душу никаю.

Летіти до неба шляхами ближніми,
Ховати зіниці, що болем насичені...
І кров під шкірою секунди відлічує,
Не чую нікого - емоції нівечать.

Спитатися в ніжності дозволу мучити,
Стискати в долонях всі засоби сучі –
І не скористатися правом цим крученим,
Не сподіваючись цим когось зворушити.

Я просто і вкотре вже силуюсь тішитись,
Що тиша існує не тільки для тиші,
І з легкістю можна знедоленість знищити
Пробачити все, піднімаючись вище.
 
Контури світла по тілу схвильовані,
Погляд безглуздям моїм арештований,
Надривними хвилями серце знов зломлене –
Посмішка? Спокій? Але тільки зовні.

Немає коментарів:

Дописати коментар