Ремон Кено - Вправи зі стилю

Переклад Ярослава Коваля та Юрка Позаяка

НОТАТКИ

В автобусі маршруту "С", у годину пік. Якийсь тип, років десь двадцять шість, фетровий капелюх зі шворкою замість стрічки, занадто довга тонка шия, наче її йому хтось витягнув. Люди виходять. Тип нарікає на сусіда. Мовляв, той його штовхає щоразу, як хтось пробирається на вихід. Тон плаксивий, але з нотками злостивості. Побачивши вільне місце, похапливо його займає.

Через дві години знову бачу його перед вокзалом Сен-Лазáр, на Римській вулиці. Він із товаришем, який каже йому: "Тобі на пальто треба пришити додаткового ґудзика". І показує, куди саме (на розріз пальта) і навіщо.    

З ПОДВОЄННЯМ

Близько середини дня й опівдні я сідав і залазив через задні двері і задній майданчик до набитого людьми і переповненого пасажирами автобуса і громадського транспортного засобу маршруту "С", що йде від площі й майдану Контрескáрп до воріт і брами Шамперрé. Я помітив і побачив досить смішного і доволі кумедного молодого чоловіка і підлітка старшого віку з худою шиєю й миршавим карком, з мотузком і шворкою навколо капелюха й головного убору. В момент і під час штовханини й давки він мовить і заявляє слізним голосом і плаксивим тоном, що один сусід і супутник навмисно й цілеспрямовано штовхає і торсає його повсякчас і щоразу, як хтось виходить і висідає з автобуса й транспортного засобу. Сказавши і проголосивши це, він кинувся й метнувся до вільного місця і незайнятого сидіння.

Через дві години і сто двадцять хвилин по тому я його зустрічаю і на нього натрапляю ще раз і знов на Римській вулиці і перед будівлею вокзалу Сен-Лазар. Він прогулюється і шпацирує з другом і приятелем, який радить йому і спонукає його додати і пришити до свого пальта і макінтоша ґудзик і кружальце з корозо[1].

ЛАКОНІЧНО

Нас кілька їхало вкупі. Якийсь не дуже розумний на вигляд молодик заговорив із паном, що був поряд із ним, а потім відійшов і сів. Дві години потому я знову його побачив; він був із приятелем і вони говорили про одяг.

  

МЕТАФОРИЧНО

Коли день сягнув екватора свого віку, зла доля закинула задерикуватого півника з довгою обскубаною шиєю, у вир прудких сардин, що юрмилися в нутрощах велетенського білобокого жука. Зненацька півник ошелешив одну сумирну сардину лихим кукуріканням, яке оповило її душу невимовним смутком. Потім, відчувши потяг порожнечі, жовторотий забіяка поринув у неї.

Згодом, у похмурій пустелі міста я знову бачив нерозумного когутка, йому саме скубли пір’я з приводу якогось ґудзика.

  

У ЗВОРОТНОМУ ПОРЯДКУ 

Тобі слід було б припасувати ще одного ґудзика до пальта, сказав йому приятель. Я побачив його на Римській вулиці, після того, як спостерігав був, як він похапливо  кидається до вільного місця. Він саме скаржився на  іншого пасажира, який, мовляв, його штовхає щоразу, як хтось проходить до виходу. На тому худорлявому молодикові був кумедний капелюх. Це сталося опівдні на задньому відкритому майданчику[2] переповненого автобуса маршруту "С".

    НЕСПОДІВАНКИ

Ох і тісно ж на задньому майданчику автобуса! Ого, який же ж недоумкуватий і смішний хлопець! А що це він там собі бубонить? Ти ба, висуває претензії до дядечка поряд із ним, який буцімто, як твердить цей стиляга, його весь час штовхає! А потім йому ще вистачає кебети швиденько сісти на щойно звільнене місце! Замість поступитися ним дамі!

А вгадайте, кого я бачу через дві години перед вокзалом Сен-Лазар? Того ж стилягу! І йому ще дають поради, як вдягатися! І хто ж? Якийсь його приятель!

Неймовірно!

СОН

Мені марилося, що мене огортає перламутровий туман, що в ньому бовваніють якісь невиразні постаті, серед котрих, однак, чіткіше вирізняється силует молодого чоловіка, чия задовга шия вже наче сама по собі провіщає водночас полохливу і злосливу вдачу. Замість стрічки його капелюх обвиває заплетений кіскою мотузок. Він сварився був із кимось невидимим для мене, потім, ніби злякавшись, майнув у темряву проходу.

В іншому уривку свого сну я бачив, як він простує у променях сонця повз вокзал Сен-Лазар. Він із приятелем, який говорить йому: "Тобі треба пришити ще одного ґудзика до пальта".

Після цього я прокинувся.

ПРОРОКУВАННЯ

Коли настане полудень, ти опинишся на задньому відкритому майданчику автобуса, де скупчаться пасажири, серед яких ти помітиш смішного парубійка з дистрофічною шиєю і у фетровому капелюсі без стрічки. Той хлопчина почується ображеним. Йому здасться, що сусід навмисно штовхає його щоразу, як люди заходять чи виходять. Він йому про це скаже, та той зневажливо промовчить. А кумедний тип, ніби схарапудившись, дремене до вільного місця. Ти знову побачиш його трохи пізніше на Римській вулиці, перед вокзалом Сен-Лазар. З ним буде його товариш, і ти почуєш його слова: "Розпоріха твого пальта завелика. Треба пришити ще одного ґудзика".

СИНХИЗА[3]

Хлопця кумедного, якось одного дня в автобусі маршруту "С" переповненому, із силоміць ніби кимось витягнутою шиєю, зі шворкою на капелюсі, я помітив. Тоном плаксивим і агресивним, який стояв біля нього, на адресу того месьє, щось він невдоволено сказав. Бо він його штовхав, разу кожного, як виходять пасажири. Вільного до місця сів він і кинувся, по цій мові. На вулиці (Римській) я побачив дві години через на пальто ще ґудзик один пришити приятель радив йому.

РАЙДУГА НАВПАКИ 

Одного дня я їхав на задньому майданчику фіолетового автобуса. Там їхав і досить кумедний хлопець із синьою шиєю і шворкою навколо капелюха. Раптом він починає сваритися із голубим чоловіком. Позеленівши від люті, він йому закидає, що той штовхає його щоразу, як виходять пасажири. По цій мові він кидається до жовтого місця і займає його.

Через дві години я знову бачу його перед оранжевим вокзалом. Він розмовляє із приятелем, який радить додати ще одного ґудзика до його червоного пальта.

ЛОГО-РАЛІ[4]

Посаг, багнет, ворог, каплиця, атмосфера, Бастилія, листування.

Якось я їхав на задньому майданчику автобуса, який, мабуть, був частиною посагу дочки пана де Мар´яж, безроздільного володаря Паризького управління громадського транспорту. В автобусі їхав досить кумедний молодий чоловік, і не тому, що в нього не було багнета, а тому, що він виглядав як такий, у кого багнет є, хоча насправді у нього його не було. Раптом молодий чоловік атакує ворога - пана, що стояв за ним. Він, зокрема, звинувачує його в тому, що той поводиться не так чемно, як у каплиці. Напруживши таким чином атмосферу, цей піжон відходить і сідає.

Через дві години я бачу його за два чи три кілометри від Бастилії у товаристві приятеля, який радить йому пришити до пальта додаткового ґудзика, хоча думку з такого приводу цілком можна було б висловити у листуванні.

НЕПЕВНІСТЬ

Не знаю напевно, де все діялося... У церкві, на смітнику, в склепі? Може, в автобусі? Там було... що ж там було? Яйця, килими, редис? Скелети? Так, але ще з плоттю на кістках, і живі. Здається, саме так. Люди в автобусі. Але серед них був один (чи двоє?), який привертав до себе увагу, вже не пригадую, чим саме. Манією величі? Роздратованістю? Меланхолією? Скоріше... Точніше... Молодим віком і довгим... носом? Підборіддям? Великим пальцем? Ні - шиєю, а також дивним, дуже дивним капелюхом. Він затіяв сварку... либонь, що так, почав лаятися, здається, з кимось із пасажирів (чоловіком чи жінкою? Дитиною чи дідом?) Справа скінчилася, чимось вона таки скінчилася, ймовірно, втечею одного з учасників сварки.

Схоже, я пізніше бачив того ж молодика, але де? Перед церквою? Перед склепом? Перед смітником? З приятелем, який, здається, говорив йому щось, але що саме? Що саме? Що?..

УТОЧНЕННЯ

О 12 год. 17 хв. в автобусі маршруту "С", 10 метрів завдовжки, 2,1 м завширшки, 3,5 м заввишки, за 3 км 600 м від точки відправлення, з 48-ма пасажирами, особа чоловічої статі, віком 27 років, 3 місяці і 8 днів, зі зростом 1 м 72 см і вагою 65 кг, що мала на голові капелюх висотою 17 см, зі стрічкою довжиною 35 см, звернувся до чоловіка, якому виповнилося 48 років, 4 місяці і 3 дні, який мав зріст 1 м 68 см і вагу 77 кг, за допомогою 14 слів, промовляння яких тривало 5 секунд і які стосувалися мимовільних рухів із амплітудою від 15 до 20 мм. Потім він сів на відстані 2 м 10 см.

По 1 годині й 58 хвилинах він перебував за 10 метрів від вокзалу Сен-Лазар, з боку виходу до приміських поїздів, походжаючи то вперед, то назад, на відтинку довжиною 30 м, із приятелем 28-річного віку, зріст 1 м 70 см, вага 71 кг, який, послуговуючись 15-ма словами, радив йому перенести на 5 см у напрямі зеніту ґудзик діаметром 3 см.

СУБ´ЄКТИВНИЙ ПОГЛЯД

Тієї днини я був радше задоволений своїм вбранням. Я вперше був у новому капелюсі, досить  викличному, і в пальті, про яке я був дуже високої думки. Зустрів Н. біля Сен-Лазарського вокзалу, і він зробив спробу зіпсувати мені настрій, доводячи, що на моєму пальті завелика розпоріха і що до нього треба пришити додаткового ґудзика. Але він все ж не наважився скритикувати мого капелюха!

Перед тим добряче провчив негідника, який навмисно брутально штовхав мене, коли пасажири заходили чи виходили. Це сталося в бридкому автобýсі, який переповнюється плебсом саме тоді, коли нещасливий збіг обставин прирікає мене на користування громадським транспортом.

ІНШИЙ СУБ´ЄКТИВНИЙ ПОГЛЯД

Сьогодні в автобусі, на задньому майданчику, біля мене опинився один із тих рідкісних йолопів, яких, на щастя, в природі існує небагато, інакше я б рано чи пізно вбив би котрогось із них. Цьому було років двадцять шість - тридцять і він мене особливо дратував - не так тонкою й довгою, як у обскубаного індика, шиєю, як стрічкою навколо капелюха, точніше, не стрічкою, а якоюсь баклажанового кольору шворкою. До чого ж мерзенний тип! А що в такий час у автобусі було багатенько людей, я користався штовханиною, яка виникала на кожній зупинці, щоб добряче штурхонути його ліктем межи ребер. А коли він таки наважився боязко поскаржитися, я йому ще й пройшовся по ногах. Треба було ще сказати йому для більшої кривди, що на його розхристаному пальті бракує ґудзика.

ОПОВІДЬ

Одного дня близько полудня, неподалік від парку Монсó, на задньому майданчику майже повного автобуса маршруту "С" (тепер це маршрут № 84)[5] я помітив індивіда з дуже довгою шиєю і у фетровому капелюсі з плетеною шворкою замість стрічки. Цей індивід раптом звернувся до пасажира, що стояв поряд із ним, твердячи, що той навмисно наступає йому на ногу щоразу, як пасажири виходять чи заходять під час зупинки. Втім, він також несподівано припинив свої нарікання, аби мерщій зайняти щойно звільнене місце.

Дві години потому я знову побачив його біля вокзалу Сен-Лазар; він жваво розмовляв із приятелем, який радив йому зменшити розпоріху на пальті, доручивши вправному кравцеві перешити вище один ґудзик.

СЛОВОСКЛАДЕННЯ

Я задньо-майданчико-тісно-автобусив у опівдньо-центро-парижо-часо-просторі разом із довгошийошворконавколокапелюховбраним телепнем. Який почав пасажироскаржитися: "Ви мене штурхокривдите".  Слинобризнувши це, він похапливо вільмісцевсівся. В подальшому просторочасові я побачив, як він білявокзалосенлазарив із Н., який йому казав: "Тобі слід гудзикодоповнити пальто". І цілепояснював навіщо.

ЗАПЕРЕЧЕННЯ

Це був ні корабель, ні літак, а наземний засіб пересування. Це було ні вранці, ні ввечері, а ополудні. Це було ні немовля, ні старий чоловік, а молода людина. Це була ні стрічка, ні мотузок, а аксельбант. Це була ні процесія, ні бійка, а штовханина. Це була ні  ґречність, ні роздратування, а лють. Це була ні правда, ні брехня, а привід. Це було ні стояння, ні лежання, а прагнення сісти.

Це було ні напередодні, ні назавтра, а того ж таки дня. Це був ні Північний, ні Ліонський, а Сен-Лазарський вокзал. Це був ні родич, ні незнайомець, а друг. Це була ні лайка, ні кепкування, а кравецька порада.

ОЖИВЛЕННЯ

Коричневий, фетровий, із заглибленням нагорі, з загнутими донизу крисами капелюх, оповитий плетеним аксельбантом, в оточенні інших капелюхів час від часу здригався від поштовхів, що передавалися від дорожніх вибоїн через колеса механічного транспортного засобу, в якому він, капелюх, їхав. На кожній зупинці рух пасажирів до дверей і від дверей спричиняв часом досить відчутні бічні поштовхи, що врешті-решт викликало в нього роздратування, тобто у капелюха. Він висловив свій гнів через посередництво людського голосу, що походив із маси плоті, яка структурно облягала кісткову з кількома отворами кулю, розміщену під ним, тобто під капелюхом. Потім він раптом відійшов і сів, тобто капелюх.

Через годину чи дві я знову побачив, як він рухався вперед-назад на висоті 1 метра і 70 сантиметрів перед вокзалом Сен-Лазар, він, тобто капелюх. Приятель радив йому пришити додаткового ґудзика до пальта... додаткового ґудзика... до пальта... це ж треба сказати таке... йому, йому, капелюхові!

АНАГРАМИ[6]

У авсуботі "С" в огидну кіп димокол корів тацявидд стеши з юговод юдоух колюгорня, у комулеви пекласію із кровюшо затмісь читріск  висрався з моськи з парівсажи, яйки  онбиті гоой намносив  ховавтш.  Кришиначав  на огонь, нів вденьшоки тянемвус од львіного сімця.

Зрече угодин я взону павичбо гоой болипуз увкозла Зерналас, з кобу Мирської цілуви. Плохець яство з мишоварте, яйки мойу видра: "Боті берта улоб б тришипи ещі одогон кадиґуз ан тьопла". І закопував уйом, дику сема (отбот ан порохузір лапать). 

ПЕВНІ ВІДМІННОСТІ

В автобусі (не плутати із тубусом) я побачив (але не почавив) чоловіка (а не чоло над віком), з капелюхом на голові (а не з капелою на волí), оповитим плетеною шворкою (а не оковитою з топленою шкваркою). У нього була (не голуба, а) дуже довга шия (не як в дога Яші). А що людей було забагато (не любо, де все зібгате), його штурхонув якийсь пасажир (а не ворухнув під пасом жир). Він обурився (але не відрубився), та, побачивши вільне місце (а не повивчавши вельми Місяць), на нього швидко сів (хоч не всі видко шви).

Я побачив його пізніше (але не повчав із ніші) перед Сен-Лазарським вокзалом (а не в залі, де Сара з бокалом), коли він балакав з другом (а не балик клав крýгом), про ґудзик на пальті (а не пазик на культí).

ГОМЕОТЕЛОТА[7]

Свище вітрище, мчить автобусище, а в автобусищі їде парубчище, справжній здоровище -  ножищі як стовпищі, ручищі наче кліщі, товстюще туловище, довгущеє шиїще, а на головищі ще й капелюшище. Раптом парубчище, раптом здоровище як здійняв ревище прямо в натовпищі: Ах ти ж хамовище, ах грубіянище, ах ти лайдачище, ах волоцюжище, ти ж мені ліктищем потрощив ребрище, та ще й чоботищем відчавив ножище, щоб тебе чортище на своїх рожищах затягнув в пеклище!

Зараз буде хвища, буде скандалище, ще й мордобоїще! Але парубчище, справжній здоровище враз закрив ротище і на сідалище плюхнув свій задище.

Через годинище той же парубчище біля вокзалища - Сен- ще й Лазарища - зі своїм дружищем розглядав ґудзище на своїм пальтищі. Слухай, йолопище,  каже той дружище, ти оцей  ґудзище перешив би вище!

ОФІЦІЙНИЙ ЛИСТ

Маю честь довести до Вашого відома нижчевикладені факти, що я був їх безстороннім і нажаханим свідком.

Сьогодні близько дванадцятої години я перебував на задньому відкритому майданчику автобуса, який рухався вгору вулицею Курсель у напрямку до Шамперрейських воріт. Зазначений автобус був заповнений, точніше навіть переповнений пасажирами, оскільки кондуктор допустив для входу понад установлену норму кількох претендентів на поїздку, що було ним зроблено безпідставно, з порушенням чинних інструкцій та з міркувань надмірної душевної доброти, що межувало з халатністю. На кожній зупинці переміщення пасажирів, які проходили на вихід або ж, ввійшовши, прямували углиб пасажирського салону, неминуче спричиняло певну штовханину, яка викликала усний протест, проте не досить рішучий, з боку одного з пасажирів. Слід уточнити, що невдовзі цей пасажир сів на щойно вивільнене місце.

Додам до цього стислого викладу посилання на таку обставину: я мав нагоду знову побачити цього пасажира трохи згодом у товаристві особи, яку я не зміг ідентифікувати. Їх жвава бесіда, здається, стосувалася окремих питань естетичного характеру.

Виходячи з вищезазначеного, просив би вас, шановний пане директоре, ознайомити мене з висновками щодо наслідків викладених фактів та зорієнтувати стосовно заходів, до яких мені було б доцільно у цьому зв´язку вдатися у ході подальшого життєпровадження.

В очікуванні вашої відповіді висловлюю Вам, пане директоре, запевнення в моїй вельми глибокій до Вас пошані.

ВИДАВНИЧА АНОТАЦІЯ

У своєму новому романі з притаманною йому майстерністю видатний письменник Н., автор уже не одного шедевра, рельєфно змальовує персонажів, які, проте, діють у звичному середовищі, що робить книгу доступною для широкого читацького загалу. Основні події розгортаються навколо зустрічі в автобусі головної дійової особи із загадковим молодим чоловіком, налаштованим сваритися з першим-ліпшим. У розв´язці цей же таємничий молодий чоловік якнайуважніше вислуховує поради свого друга - загальновизнаного паризького денді. Усе разом справляє на читача незабутнє враження, яким ми завдячуємо талантові автора.

ЗВУКОНАСЛІДУВАННЯ

На задньому майданчику, клац-клац, чмих-чмих, автобуса, дир-дир-дир, маршруту "С" (Сперли сирок сóрок сорóк, світить сорокам строк за сирок), саме ополудні, бом-бом-бом, смішний юнак, ги-ги, у дивному капелюсі, пхи, обертається раптом до свого сусіда, круть-верть, з розлюченим виразом, гир-гир-гир, і каже йому, хм, хм: "Ви навмисно штовхаєте мене". Штурх-штурх! Потім, шмиг, туп-туп, він мерщій сідає на щойно звільнене сидіння, плюх!

Того ж дня, години через дві, бом-бом-бом, я знову бачу, як він походжає з приятелем, туп-туп-човг-човг, який щось говорить йому про ґудзик на пальті, каля-маля, каля-маля (ух, бр-бр-бр, а вже не тепло...).

Овва!

ЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

Автобус.

Задній майданчик.

Задній майданчик автобуса. Це місце.

Полудень.

Близько полудня. Це час.

Пасажири.

Сварка.

Сварка між пасажирами. Це дія.

Молода людина.

Капелюх. Довга тонка шия.

Молода людина в капелюсі, оповитому плетеною шворкою. Це головна дійова особа.

Хтось.

Невідомий.

Хтось невідомий. Це другорядна дійова особа.

Я.

Я.

Я. Це третя дійова особа. Оповідач.

Слова.

Слова. Слова. Це мовлення.

Вільне місце.

Зайняте місце.

Вільне, а потім зайняте місце. Це результат.

Вокзал Сен-Лазар.

Через годину.

Приятель.

Ґудзик.

Почуте речення. Це висновок

Логічний висновок.

НАПОЛЯГАННЯ

Одного дня близько полудня я сів у майже переповнений автобус маршруту "С". У майже переповненому автобусі маршруту "С" їхав якийсь досить кумедний молодий чоловік.  Я їхав у тому ж самому автобусі, що й той молодий чоловік, який раніше від мене, близько полудня, сів до майже переповненого автобуса маршруту "С" і на якому був досить кумедний, як на мене, капелюх, це коли я їхав у тому ж самому майже переповненому автобусі, що і той молодий чоловік, маршрутом "С", одного дня близько полудня.

Його капелюх був оповитий плетеною стрічкою, подібною до аксельбанта чи навіть колоска, і молодий чоловік, на якому був цей капелюх із аксельбантом, був у тому ж автобусі, що і я, тобто в майже переповненому автобусі, бо це було саме ополудні, а з-під капелюха із аксельбантом, подібним до колоска, визирала голова на дуже довгій шиї. Ох, і до чого ж довга була шия у молодого чоловіка у капелюсі, оповитому колосоподібним аксельбантом, що їхав у автобусі маршруту "С" того дня ополудні!

В автобусі, що віз нас, тобто мене і того молодого чоловіка з довгою шиєю і кумедним капелюхом, у бік кінцевої зупинки маршруту "С" отого дня ополудні, була велика штовханина. Поштовхи раптом викликали словесне обурення, джерелом якого був отой молодий чоловік із довгою шиєю і кумедним капелюхом, що їхав на задньому відкритому майданчику автобуса маршруту "С" одного дня близько полудня.

Звинувачення було промовлено голосом, в якому звучала ображена гідність, і це був голос молодого чоловіка у капелюсі, оповитому якимось ніби колоском, який їхав на задньому відкритому майданчику автобуса маршруту "С" і раптом у цьому майже переповненому автобусі маршруту "С", адже це було опівдні, звільнилося місце, яке негайно зайняв молодий чоловік з довгою шиєю і кумедним капелюхом, бо він дуже хотів сісти, щоб його не штовхали на задньому відкритому майданчику автобуса, ополудні.

Через дві години я побачив біля вокзалу Сен-Лазар того ж молодого чоловіка, за яким був спостерігав на  задньому відкритому майданчику автобуса маршруту "С" того ж дня близько полудня. Він був із приятелем такого ж штибу, що й він, який давав йому пораду стосовно якогось ґудзика на пальті. Молодий чоловік уважно слухав. Мається на увазі той молодий чоловік, у якого на капелюсі була колосоподібна стрічка і котрого я бачив на задньому відкритому майданчику майже переповненого автобуса маршруту "С" того ж дня близько полудня.

НЕЗНАННЯ

Не знаю, що вони від мене хочуть. Так, я сів у "С" десь ополудні. Чи багато було людей? Звісно, о такій порі, мабуть, багато. Хлопець у фетровому капелюсі? Можливо. Я не розглядаюся нечемно на людей. На біса воно мені? Плетений мотузок? На капелюсі? Згоден, такого щодня не побачиш, але це мене не так уже й вражає. Ніби плетений аксельбант... І він посварився з якимось пасажиром? Бува й таке.

І що, я мав його знову побачити через одну чи дві години? Може, й бачив. В житті і не такі збіги трапляються. От батько, бувало, часто розповідав, як...

МИНУЛИЙ ЧАС ДОКОНАНОГО ВИДУ

Я сів у автобус, який повіз мене до Шамперрейських воріт. Пасажирів виявилося багато - молоді, старі, жінки, військові. Я взяв квитка і почав розглядатися навколо. Нічого цікавого не спостеріг. Все ж я помітив молодого чоловіка, шия якого здалася мені задовгою. Я оглянув його капелюх і дійшов висновку, що замість стрічки його оповив аксельбант. Увійшло ще кілька пасажирів і виникла штовханина. Я нічого не сказав, але молодий чоловік із довгою шиєю звернувся з докорами до свого сусіда. Я не почув, що він йому сказав, але вони обмінялися розлюченими поглядами. Потім молодий чоловік із довгою шиєю швидко сів.

Повертаючись від Шамперрейських воріт, я проїхав повз вокзал Сен-Лазар. Я побачив того ж типа, він саме зустрівся з якимось своїм приятелем. Той приятель показав йому на верхній ґудзик пальта, якраз під розпоріхою. Потім автобус рушив і вони зникли з мого поля зору. Я сів і вирішив ні про що не думати.

ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС

Опівдні спека огортає тіла пасажирів автобуса. Жарко так, що, настромлений на довгу шию пришелепуватий писок, прикрашений блазенським капелюхом, перегрівається і спалахує хамською сваркою. Швидко урвавшись, сварка лишає по собі смердючу атмосферу, яка живить перешіптування та лайку упівголоса. Тоді писок іде й сідає всередині автобуса, де прохолодніше.

Пізніше на привокзальних площах лунають розмови про фасони, про якийсь ґудзик, що його нахабно мацають чиїсь масні пальці.

МИНУЛИЙ ЧАС НА ЯК

А пасажири як попруть в автобус! Як почнуть штовхатися! А якийсь довгошиїй молодий месьє як нахлобучить на голову капелюха з плетеною шворкою замість стрічки! А потім як зойкне, як почне нарікати на штурхани від сусіда! А після того як схарапудиться, як метнеться до вільного місця, як гепнеться на нього!

А трохи згодом я, їдучи знову в автобусі повз Сен-Лазарський вокзал, у вікно як гляну,  а там отой довгошиїй із якимось приятелем! А він перед тим приятелем як почне хизуватися своїм стильним пальтом! А той як ухопить його за ґудзика, як смикне, а той ґудзик як полетить прямо під колеса автобуса! Комедія!

МИНУЛИЙ ЧАС НЕДОКОНАНОГО ВИДУ

Припікало полудневе сонце. Пасажири сідали в автобус. Ставало дедалі тісніше. У натовпі вирізнявся один молодий чоловік, що носив дивний капелюх, який замість стрічки оперізувала плетена шворка. Його невелика голова сиділа на довгій худій шиї. Молодик, здавалося, уже збирався сваритися з сусідом, який його нібито постійно штовхав. Та він був із тих, хто, як помічав вільне місце, то забував про все і похапцем всідався. Саме так події розгорталися й цього разу.

Пізніше я знову бачив його перед вокзалом Сен-Лазар. Він стояв із приятелем і показував йому своє пальто. Приятель твердив, що на нього варто було пришити ще одного ґудзика.

АЛЕКСАНДРИНИ

В Парижі це було, в автобусі стрімкім

О вранішній порі, в маршруті "С" міськім

Там їхав дивний тип, що пасажирам всім

Огиду навівав вже виглядом своїм.

Мармиза вся в прищах була в молодика

І голий довгий карк, неначе в індика,

Пожмаканий носив він головний убір

(Не стрічка, а шнурок на ньому ранив зір).

Зненацька цей суб’єкт зчинив страшний скандал:

Мовляв, один месьє (пристойний назагал)

Щораз його штовхав, як з пасажирів хтось

До виходу спішив, щоб, як це повелось,

Поснідати в кафе, щоб з’їсти круасан,

Повітряно-пухкий, що в роті тане сам.

Огидний молодик, позбавлений манер,

Нарешті зрозумів, що втратив відтепер

Повагу і респект в порядних громадян,

Що він є деліквент, що він є хуліган.

У розпачі він сів на місце у кутку -

Заслужений фінал, наука лайдаку.

Але все того ж дня я знов його зустрів,

І навіть розібрав безглуздих кілька слів,

Які йому казав такий самий лайдак:

"Ти ґудзик переший, приший його отак!"

ПОЛІПТОТА[8]

Я сів у автобус, де було повно оподаткованих, дав гроші оподаткованому, у якого на животі оподаткованого висіла скринька[9], щоб забезпечити іншим оподаткованим квитки, аби вони могли їхати собі далі за призначенням оподаткованих. В автобусі я помітив оподаткованого з довгою шиєю оподаткованого, а на його голові оподаткованого був фетровий капелюх оподаткованого зі шворкою, як у жодного з оподаткованих. Раптом згаданий оподаткований звертається до сусіднього оподаткованого і гірко нарікає на те, що той оподаткований навмисно наступає йому на ногу оподаткованого, щоразу, як до виходу проходять оподатковані. Потім цей роздратований оподаткований займає місце для оподаткованого, щойно звільнене іншим оподаткованим. По кількох оподаткованих годинах я помітив його в оподаткованому Римському дворі у товаристві якогось оподаткованого, який давав йому оподатковані поради в галузі елегантності для оподаткованих.

АФЕРЕЗИ[10]

Ів обус ний ажирів. Мітив одого овіка вгою иєю ирафа люхом з теною оркою. Ін уже аксиво жився ляв сід тупав огу оли ажири одили а ихід и дили. Тім идко ів сце лося.

Аючись ніше ітив ходжав з вишем вав ради ності шити хній удзик льта.

АПОКОПИ10

Я сі в авто повн пасажир. Помі молодо чолові з ши як у жира і капелю з плете швор. Він розсер на інш пасажи, закида йо що він насту йо на но, щора, як пасажи вихо чи захо. Поті він пі і сі на ві мі.

Тро зго, я йо поба, ко він похо ту-сю із товар, яки да йо пора що одя і і рекомендув переши гуд на пал.

СИНКОПИ10

Я сів в авбус повий пасарів. Потив молого чолока з шєюпдібножирфової і калюхпленоюшворю. Він розсерся на іного пара, закиючи, що настуєнаги. Птім він зняв міце, яке щоно звілься.

Їдчи над у звому напямі я пмітийго блявозу Сезар, кли він отривав поди елегості  з проду ґзика.

ОТ Я

От я розумію: коли хтось гуляє по ваших мозолях, є від чого оскаженіти. Але, погиркавшись, піти і плюхнутися на сидіння, як мішок, от я такого не розумію. От я таке колись бачив, коли їхав якось автобусом "С", на задньому майданчику. От мені відразу здалося, що у хлопця занадто довга шия, а ще й кумедна типу шворка на капелюсі. От я ніколи б не вийшов надвір у такому капелюсі. Але ж, от я вам кажу, от він визвірився на пасажира, типу той наступив йому на ногу, а потім відійшов і сів, і все. От я, так я б просто заїхав би тому гаду в пику, якби він наступив мені на ногу.

От я вам кажу: в житті повно дивних речей, тільки гори не зустрічаються. Так от, я через дві години  знову бачу того ж типа. От я дивлюся - це ж він, перед Сен-Лазарським вокзалом. От я ще придивився - він із якимось дружбаном, таким же, як і сам, от він і каже йому, я ж почув: "Треба було б тобі перешити оцього ґудзика". От бачу - він йому показує пальцем на верхній ґудзик. От.

ВИГУКИ

Ти диви! Дванадцята! Мерщій на автобус! Ох і люду! Ух і тісно! Прикол! Отой хлопець! Ну й портрет! А шия! 75 сантиметрів! Як мінімум! А шнурок! Ох і шнурок! Ти б побачив той шнурок! Шнурок на капелюсі! О дає! От потіха! Ну це ж треба! О, починає виступати! Отой, зі шнурком! Наїхав на отого, поряд! Що він меле?! На ногу наступили?! Ну зараз буде заворуха! Точно! Чи ні?! Ну, давай! Заліпи йому! Ну ж бо! Вмаж! От чорт! Ні! Як похнюпився! Отой! Із довгою шиєю! Зі шнурком! Куди він рвонув?! А! На вільне місце! От же ж тип!

Ти диви! Та ні! Таки він! Ну отой же ж! На Римській вулиці! Перед вокзалом Сен-Лазар! Тиняється туди-сюди! З якимось  нехлюєм ! Що він йому там ліпить верзе?! Ще одного ґудзика?! Їй Богу! Ґудзика на пальто! На пальто!

НУ

Ну, підходить автобус. Ну, залажу всередину. Ну, бачу молодика, який привертає своїм виглядом мою увагу. Ну, в нього довга шия і шворка навколо капелюха. Ну, він тут починає лаятися з сусідом, який наступив йому на ногу. Ну, потім він відходить убік і сідає.

Ну, пізніше знову бачу його на Римській вулиці. Ну, він із якимось знайомим. Ну і він йому каже, ну, знайомий тобто: ну ти б пришив іще одного ґудзика на пальто. Ну...

ПИШНОМОВНО

У пору, коли рожеві пальці світанку торкаються притихлої землі, я зі стрімкістю оленя впурхую до імпозантного автобуса "С" із фарами, що нагадують замріяні очі корови, і з траєкторією руху, звивистою, немов змія, що плазує джунглями Амазонки. Мій точний і пронизливий погляд, подібний до погляду вождя апачів, що ступив на стежку війни, вирізняє леґіня з шиєю, довшою, ніж у прудконогого жирафа, й у фетровому капелюсі, по-чудернацькому прикрашеному плетеною стрічкою, ніби він герой "Вправ зі стилю". Аж ось із його уст, що були доти лише джерелом запаху аж ніяк не зубної пасти, вивергається згуба ворожнечі, приправлена затхлим духом згарища, згуба розбрату, що його зерна впали між цим паном з жираф´ячою шиєю і плетеною стрічкою на капелюсі та іншим пасажиром, із виразом нерішучості на простакуватому лиці. І перший з такими словами звертається до другого: "Дай відповідь мені, о, чоловіче, чи часом не навмисно ти щойно наступив мені на ногу?" Продекламувавши це, наш ефеб із шиєю жирафа і плетеною стрічкою на капелюсі ретирується і сідає.

По тому, на Римській вулиці, у затінку величної будівлі вокзалу Сен-Лазар із її гармонійними пропорціями, я знову вздрів того леґіня з граціозною шиєю жирафа й плетеною стрічкою на капелюсі у добірному товаристві знаного арбітра з питань  елеґантності, який висловлював делікатну пораду, що її мій витончений слух вловив, попри гамір великого міста, точніше не пораду, а отаке критичне міркування стосовно леґіня з граціозною шиєю жирафа й плетеною стрічкою на капелюсі: "Чи не ліпше було б тобі, друже мій вірний, дещо зменшити розріз ошатного строю, що статуру твою прикрашає, перенісши для цього горішнє кружальце, що смертними ґудзиком зветься, догори, в бік зірок - для мандрíвників дороговказу?"

ПРОСТОРІЧЧЯ

Вже було послє двенацяти, як я упхався в автобус "Се". Заліз, значить, закампасірував талона, дивлюся шо до чого, коли зирк - такий хлопець прикольний, шия, як тіліскоп довга, а на шляпі, де вобше лєнта в усіх культурних людей, так ув нього вірьовка косічкою закручена, значить. Ну, я дивлюся, бо очень вже прикольний чувак, значить, як вдруг він на свого сусіда начинає виступать, тіпа, шо це ви мені, уважаїмий, на ногу наступили і ізвіняцця не думаєте? А потім - бачить, місто освободилося, ну він швиденько і плюх на нього - і сидить довольний весь із себе.

Німножко пізніше знов бачу його, їдучи по своїх ділах в автобусі, він коло вокзалу базарить із якимось чуваком, таким же прибацаним, як і сам. А той йому говорить, тіпа, неплохо тобі було б пришить ще одну пугвицю осюди на пальто. Мені б, блін, його заботи!

ДОПИТ

- О котрій годині того дня автобус маршруту "С", той, що за розкладом о 12-23, проїхав у бік воріт Шапмперре?

- О 12-38.

- Чи багато було людей у вищезазначеному автобусі маршруту "С"?

- Натовп.

- Чи впало вам в око щось незвичайне?

- Чоловік із надзвичайно довгою шиєю і плетеною шворкою на капелюсі.

- Чи була його поведінка такою ж незвичайною, як його анатомічні особливості та  вбрання?

- Спочатку - ні. Він поводився нормально. Але трохи згодом його стан набув ознак поведінки трохи перезбудженого циклотимічного параноїка у стані гіпергастричної роздратованості.

- У чому це виражалося?

- Зазначена особа звернулася плаксивим тоном до пасажира, який стояв поряд із нею, запитавши у нього, чи він часом не навмисно наступає йому на ногу щоразу, як хтось із пасажирів проходить до виходу або ж, увійшовши, проходить до салону автобуса.

- Чи був цей закид обґрунтованим?

- Не знаю.

- Чим закінчився цей інцидент?

- Швидкою втечею зазначеного молодого чоловіка з місця пригоди й зайняттям ним вільного місця.

- Чи мав цей інцидент продовження?

- Трохи менше, ніж дві години по тому.

- В чому полягало його продовження?

- У повторній появі цього громадянина на моєму шляху.

- Де і яким чином ви його знову побачили?

- Проїжджаючи автобусом по Римській вулиці повз вокзал Сен-Лазар.

- Що він там робив?

- Отримував консультацію з питань елегантності одягу.

КОМЕДІЯ

Дія перша

Ява перша.

(На задньому відкритому майданчику автобуса маршруту "С", одного дня, близько полудня).

КОНДУКТОР. Готуйте дрібні гроші на квитки, будь ласка.

(Пасажири передають йому гроші  на квитки).

Ява друга.

(Автобус зупиняється).

КОНДУКТОР. Дайте пасажирам вийти. Хтось має право на посадку без черги? Заходьте! Місць більше немає. Дзелень![11]

Дія друга

Ява перша.

(Декорації ті ж).

ПЕРШИЙ ПАСАЖИР (молодий, з  довгою шиєю, на капелюсі замість стрічки плетена шворка). У мене таке враження, месьє, що ви навмисно наступаєте мені на ногу щоразу, як хтось із пасажирів проходить на вихід.

ДРУГИЙ ПАСАЖИР (стенає плечима).

Ява друга.

(Третій пасажир виходить із автобуса).

ПЕРШИЙ ПАСАЖИР (ні до кого конкретно не звертаючись). Нарешті! Вільне місце! Ану ж бо... (швидко займає звільнене місце).

Дія третя

Ява перша.

(Римська вулиця).

МОЛОДИЙ СТИЛЯГА (звертаючись до першого пасажира, який тепер став пішоходом). Розріз твого пальта заширокий. Треба його зменшити трохи, перешивши верхній ґудзик.

Ява друга.

(В автобусі маршруту "С", який проїжджає Римською вулицею повз Сен-Лазарський вокзал).

ЧЕТВЕРТИЙ ПАСАЖИР. Ти диви, цей ж той самий хлопець, з яким я сьогодні вже їхав у автобусі і який конфліктував із іншим пасажиром. Дивна зустріч. Напишу-но я про все це прозову комедію на три дії!

Завіса.

"НАБІК"

Під´їхав набитий людьми автобус як би мені до нього влізти, от добре, ще є місце. Один із пасажирів ох і писок у нього, та і шия неймовірно довга у фетровому капелюсі, оповитому якимось плетеним шнурком замість стрічки ти ба, з якою претензією! раптом заходився чого це він? картати сусіда а той ні гу-гу, ні чи-чи, ніби й не чує, мовляв, той йому навмисно схоже на початок серйозного скандалу, та, здається, він швидко вщухне наступає на ногу. Але оскільки в середині звільнилося місце а я ж казав, він розвернувся і метнувся до нього, щоб сісти отакої!.

Приблизно за дві години бувають же такі дивні збіги він уже був на Римській вулиці із якимось приятелем пришелепуватим, як і він сам, який тикав йому пальцем у ґудзик на пальті цікаво, що він йому при цьому казав?

НЕБУДЕННА БУВАЛЬЩИНА (ПАРЕХЕЗИ)

У будень в задньобуферному тамбурі автобуса, який буравив небуколічні бульвари, перебував набундючений зобуватий башибузук в бурлескно-буфонадному клобуку. Він обурився на бухого забулдигу, який буцімто буцав його, мов бугай, і пробубонів: "Як я збунтуюсь, як я розбурхаюся й вибухну, то так бумкну по будці, що будь-що-будь будеш у гробу". Буремний бузувір побузив-побузив, а потім, пробуравивши юрбу, сомнабулічно  бубухнувся на табурет і ні бу-бу.

Коли я бульварив біля Булонської бухти, то побучив, як якийсь забурілий Буратіно збуджено підбурював того зобуватого бабуїна, аби він спробував позбутися бутоноподібної барабульки на своєму бусурманському бурнусі.

ПРИВИД МИНУЛОГО

Ми, управитель угіддя Монсó, маємо честь доповісти Його Королівській Високості монсиньйору Філіпу, герцогові Орлеанському, як цього дня травня 16-го, року одна тисяча сімсот вісімдесят третього, під час об´їзду угіддя Його, коло східних воріт, стали ми свідком химерної й не без лукавства бісíвського з´яви капелюха із фетру, крислатого й форми незвичної, оповитого ще й аксельбантом, під яким, опріч того, було спостережено нами чоловічу примару молодого ще віку, із шиєю предовжелезною, як у в тих людських потвор, що їх бачити можна на ярмарках часом, і у вбраннí, яке носять, либонь, у Китаї нехрещенім тільки. Та з´ява потворного зайди нажахала нам душу і кров до тогó схолодила, що несила було нам чкурнути чимдуж із того місця. Тож побачили ми, що, уклякши на час, марá ворухнулася, забурмотіла, плювать заходилась, мов силу нечисту вона відганяла від себе, для нас невиди́му. А потім той привид свій стрій весь обмацав, "ще ґудзик один... іще ґудзик пришити...", - бурмотівши із розпачем ревним. А по мові тій рушив до лісу. Відьмацьким заскочені дійством цього волоцюги, ми рушили з ним, перетнувши вже й межі угіддя, довірені пильності нашій, опинившися згодом увсі троє, цебто ми, капелюх й мацапура у ньому, на городі, зеленим салатом засадженім густо. А обабіч побачили ми синій[12] напис, не без лукавства бісíвського кимось накреслений: "Вулиця Римська". Аж тут та примара засмикалась знову й заскиглила: "Він на ногу мені наступити волів" і пропала в ту ж мить поготів, а за нею - і капелюх її зник. (Натерпівшись отак від витíвок бісівських та звіт цей уклавши про марỳ в капелюсі, як з´явилась вона у мисливськім угідді Монсó, і як зникла, сліду по собі не лишивши, я знову подавсь, недалечко, в шинóк, що "Мáлою Польщею" зветься, аби келихів пару іще на додачу хильнути).

ПОГЛЯД ФІЛОСОФА

Тільки великі міста можуть відкривати перед феноменологічною духовністю  темпоральні й малоймовірнісні сутнісні збіги. Філософ, який би, приміром, занурився у поверхову й позірну не-екзистенціальність автобуса маршруту "С", міг би помітити в ньому, завдяки ясності свого епіфізного бачення, скороминучі й невиразні вияви пересічної свідомості, пригніченої довгошиїстю марнославства і навколокапелюшною крученою шворкою невігластва. Ця позбавлена ентелехії матерія впадає часом в категоричний імператив життєвого й викривального пориву проти нео-беркліанської реальності непереобтяженого свідомістю тілесного механізму. Таке моральне позиціонування провокує у найменш свідомого з двох прагнення до спорожненої просторовості, де він розпадається на первісні деформовані елементи.

Продовження філософського пошуку триває згодом у контексті непередбачуваної, проте анагогічно-містичної зустрічі того ж об´єкта зі своєю несутнісною одяговою подобою, яка ноуменально спонукає його до осмислення концептуально-просторової трансмутації ґудзика на пальті, що опинився в соціологічно заниженій позиції. 

АПОСТРОФА[13]

О, авторучко, о, золоте перо, нехай твій легкий рух без плям і без помарок накреслить плавно на атласному папері ці алфавітні знаки, що понесуть високочолим читачам у в лискучих окулярах цю нарцисичну оповідь про здибанку подвійну у вирі міста, в автобусі із літерою "С"! О, прудкий Гермесе моїх думок, о, витривалий верблюде моїх далеких літературних мандрів, о, кришталевий фонтане моїх вишуканих і ретельно просіяних вокабул, дай лексики і синтакси силу, щоб на письмі, із усмішкою, легко, окреслити слова і жести ще молодого чоловіка, що сів якогось дня в автобус, не маючи і гадки, що призначено йому безсмертним персонажем моїх трудів автобустилістичних стати! О, жевжику із шиєю тонкою, у капелюсі, де на місці стрічки мотузок, о, півнику, що скаче й б´є крилом, від страху водночас всідаючись мерщій, щоб не зазнать поразки, на вільне місце з дерева твердого, чи ж думав ти колись, що риторична доля тебе закине до вокзалу Сен-Лазар, де зачудовано й поштиво ти дослухатимешся кравецької поради друга, натхненого розташуванням ґудзика у тебе на пальті?!  

НЕРІШУЧІСТЬ

Я не звик писати. Не знаю... Я хотів би написати трагедію, чи хоча б сонет, чи баладу, але там свої правила. Я не зумію. Це не для починаючих. От бачите, поганенько у мене виходить. Отож. Але я сьогодні бачив таке, що я хотів би покласти на папір. Покласти на папір, по-моєму, не дуже вдалий вираз. Він схожий на штамп, який не сподобається рецензенту, який працює у видавництві і який вишукує у рукописах щось оригінальне, що треба для рукопису, щоб його видало видавництво, якщо дасть позитивну рецензію рецензент, який не любить штампи типу "покласти на папір", хоча це те, що я хотів зробити із тим, що я сьогодні бачив, хоча я не професіонал і не знаю правил написання трагедії, сонету чи балади, бо я не звик писати. От чорт, писав, писав, і дописався до того ж самого. Зайшов у тупик. Отож. Але треба взяти бичка за роги. Ще один штамп. Та й хлопець не був схожий на бичка. О, ідея! А що, як написати: берімо жевжика за стрічку капелюха, що теліпається на довгій тонкій шиї? Це було б оригінально. А там, може, я б роззнайомився з класиками з Академії французької мови, з кафе "Флора" і з вулиці Себастьєна Боттена[14]. Може, я б теж отримав успіх. Щоб стати писателем, треба писати. О, класний вираз. Але треба бути скромним. От якраз із скромністю були питання у того нахала на задній площадці автобуса, коли він поскандалив із сусідом, вроді той наступав йому на ногу, коли відсувався, щоб пропустити людей, які пробиралися на вихід або, навпаки, в середину автобуса. Це при тому, що, поскандаливши, він швиденько всівся, як тільки в середині автобуса звільнилося місце, наче він так уже постраждав від давки. Ти диви - я вже сформулював половину розповіді. Як це мені повезло? Все ж приємний процес - писати. Але лишається найважче. Найскладніше. Перехід. Це при тому, що переходу немає. Тому ліпше краще припинити.

НЕ ПЕРЕЙМАЮЧИСЬ

І

Сідаю в автобус.

-         До воріт Шамперре?

-         Читати не вмієте?

-         Звиняйте.

Він крутить ручку своєї машинки і подає мені квиток.

-         Ось.

-         Дякую.

Повертаючись туди-сюди, роззираюся навколо.

-         Обережніше!

У нього навколо капелюха щось схоже на аксельбант.

-         Ви не могли б акуратніше?!

У нього дуже довга шия.

-         Та не штовхайтеся ж!

Він швиденько займає звільнене місце.

-         Ти ба.

Це я собі кажу.

ІІ

Сідаю в автобус.

-         До площі Контрескарп?

-         Читати не вмієте?

-         Звиняйте.

Він крутить свою міні-шарманку і зі зверхнім виразом дає мені квиток.

-         Ось.

-         Дякую.

Ми їдемо повз Сен-Лазарський вокзал.

-         Ти диви - той самий хлопець.

Прислухаюся.

-         Тобі треба було б пришити ще одного ґудзика до пальта.

Він показує, куди саме.

-         У твого пальта завеликий розріз.

Що правда, то правда.

-         Ти ба.

Це я собі кажу.

РОЗПОВІДЬ ІЗ ОЦІНКОЮ

Після безмірного очікування я нарешті побачив, як автобус повертає з-за рогу і гальмує біля зупинки. Кілька пасажирів вийшло, кілька зайшло, і я з ними. Ми стіснилися на задньому майданчику, кондуктор роздратовано смикнув за дротик дзвінка, ніби за ланцюжок стічного бачка, і автобус рушив. Відриваючи від абонементної книжечки потрібну кількість квитків[15], які кондуктор мав перемолоти у своїй чудернацькій машинці, я почав роззиратися на пасажирів. Тільки на пасажирів. Бо пасажирок не виявилося. Мій погляд став байдужим. Та скоро серед загальної маси плебсу я виявив "родзинку" - парубійка років двадцяти, з маленькою головою, довгою тонкою шиєю і з завеликим, як для такої малої голови, капелюхом, до того ж, оповитого кокетливою стрічечкою.

От же ж нещастя, подумав я собі.

Та молодик виявився не просто нещастям, а ще й бешкетником. Він раптом  почав звинувачуючи якогось буржуа у тому, що той відтоптує йому ноги кожного разу, як інші пасажири пробираються до виходу чи, навпаки, у глиб автобуса. Чоловік кинув на нього суворий погляд, шукаючи заготовану злу репліку з репертуару гострих фраз на всі випадки життя, проте, нічого путнього так і знайшовши, грізно промовчав. А хлопець, мабуть, злякавшись можливої відсічі, скористався тим, що саме звільнилося місце, і метнувся до нього, поки його ніхто не зайняв.

Я вийшов з автобуса раніше, ніж він, що не дозволило мені продовжити мої спостереження. Я вже був прирік того типа на цілковите забуття, аж по двох годинах, знову їдучи в автобусі, я вдруге побачив його на тротуарі, на Римській вулиці, і він мав такий же жалюгідний вигляд.

Він походжав туди-сюди з якимось приятелем, мабуть своїм наставником у питаннях моди, бо той саме радив йому, з педантизмом правдивого денді, зменшити розріз пальта, пришивши додаткового ґудзика.

От же ж нещастя, подумав я собі.

І ми - тобто я й автобус - поїхали собі далі.

СОНЕТ

Автобуса консервна банка,

Жлобок в кумеднім капелюсі

Закляк у транспортному русі,

І шия довга, мов поганка.

Цілком логічна забаганка -

У люмпен-артистичнім дусі

Заїхать в ребра цій псяюсі,

В автобусі ж така штовханка!

Завивши з болю і досади,

Він плюхнувсь в пошуках розради

На щойно звільнене сидіння.

Подумавши: "Везучий, гаде!",

З пальта його - для ескапади -

Я видрав ґудзика з корінням!

НА НЮХ

У тому духмяному полуденному автобусі "С", крізь звичні запахи, що їх виділяли абверівці, геґемони, дезабільє Жозефіни, ізгої, йог з Калімантану, опери, студенти, фахівці, чауші і щось юхтово-ялове, проступали своєрідні випари ювенільної довгої шиї, своєрідні пахощі заплетеної кіскою шворки, своєрідні їдкий сморід злостивості і кисла відрижка лякливості, причому настільки виразні, що по двох годинах, коли я проїжджав повз Сен-Лазарський вокзал, я вирізнив і впізнав їх серед букету фешенебельних косметично-откутюрних ароматів, джерелом яких був недоладно припасований ґудзик.

НА СМАК

У того автобуса був певний присмак. Це було дивно, але і очевидно. У кожного автобуса, звісно, свій присмак. І це не порожні слова. Можете самі перевірити. Той автобус маршруту "С" - будьмо відвертими -  мав присмак підгорілого арахісу, і це ще м´яко сказано. У заднього майданчика був особливий душок, сказати б, не просто підгорілого, а ще й розчавленого черевиком арахісового горішка. А на висоті метра й шістдесяти сантиметрів над підлогою витончений язик гурмана, якби там хоч один такий трапився, міг би оцінити кислуватість шиї чоловіка років тридцяти. А ще на двадцять сантиметрів вище натреновані сенсори піднебіння переповнилися б смаком сплетеної кіскою шворки, з легкими нотками гіркоти бобів какао. Дегустація продовжилася б жуйкою сварки, підгорілими каштанами роздратування, гронами гніву й гіркими плодами розпуки.

Лише по двох годинах нас було винагороджено десертом - ґудзиком від пальта, зі смаком горішка ліщини.

НА ДОТИК

Автобуси приємні на дотик, особливо, якщо їх затиснути між ногами і пестити обома руками від голови до хвоста, точніше, від кабіни водія до заднього майданчика.

Але коли потрапити на цей задній майданчик, починаєш намацувати щось жорсткіше і шорсткіше - метал корпуса й перил, або ж щось кругліше й пружніше - коли це дамська сідниця. Трапляється, що сідниць дві, тоді вживаємо множину. Можна також намацати трубкоподібний пульсуючий вертикальний об’єкт, який вивергає безглузді звуки, або ж ковзнути пальцями по спіралеподібному аксесуару елегантності, ніжнішому, ніж чотки, шовковистішому, ніж колючий дріт, оксамитнішому, ніж дратва і тоншому, ніж канат. А ще можна діткнутися людського глупства, трохи липкого і клейкого - либонь через спеку.

Якщо ж потерпіти годинку-другу, перед грубим на дотик вокзалом можна своєю теплою правицею відчути шляхетну прохолоду ґудзика, що опинився не на своєму місці.

НА ПОГЛЯД

В цілому він зелений, зі світлим дахом, продовгуватий і з шибками. А шибки вам перший-ліпший не намалює. Задній майданчик - безбарвний, чи, якщо хочете, щось між сірим і брунатним. І на ньому багато кривих ліній, у формі латинської літери S. Але ополудні, в годину пік, усе переплутане й переплетене. Якщо по порядку, то в цій строкатій суміші треба окреслити блідо-охряний прямокутник, нахромити на нього охряно-бліде коло, потім виписати над двома охряними виступами стильний стетсон, оперезаний теракотовою шворкою, до того ж, перекрученою. Потім треба ляпнути плямку кольору гусячого посліду, щоб передати злість, зафарбувати червоним трикутник роззявленої пельки - як вираження гніву і чвиркнути цівочку кольору жовчі, аби змалювати проковтнуту образу, забарвлену штанозакáляним переляком.

А потім уже слід домалювати таке собі модненьке синеньке пальтечко і легко мазнути кінчиком пензля симпатичненький брунатненький ґудзичок під розпоріхою.

НА СЛУХ

Із кахканням і рохканням автобус "С" пискнув гальмами і зупинився біля притихлого тротуару. Кларнети сонця саме бемолили полудень. Кілька пішоходів -  безформних волинок, - сурмили своє бажання сісти в автобус. Частина з них взяла тон вище, коли піднялася на його задній майданчик, і автобус, заревівши політ валькірій, полинув до воріт Шамперре. Серед захеканих пасажирів вирізнявся гобой, котрого схибленість епохи зробила схожим на людину, а якийсь божевільний капелюшник настромив на нього барабанчик, оперезаний переплетеними струнами. Та раптом серед мінорних акордів мідних пасажирів і струнних пасажриць, що слугували тлом для хвилюючого речитативу кондуктора, вибухає бурлескна какофонія, в якій лють контрабаса сплітається з роздратованим верещанням труби і переляканим рипінням фагота.

Потім, після forte, tutti й паузи, що триває багато тактів, до небес лине переможна арія ґудзика, яку, проте, не зайве було б транспонувати на октаву вище. 

ТЕЛЕГРАМА

АВТОБУС НАБИТИЙ КРП ЧОЛОВІК ДОВГОЮ ШИЄЮ КАПЕЛЮСІ ПЛЕТЕНОЮ ШВОРКОЮ ЗВЕРТАЄТЬСЯ НЕВІДОМОГО ПАСАЖИРА СЕРЙОЗНИМ ПРИВОДОМ КРП ТВЕРДИТЬ ТОЙ НАСТУПАЄ НОГИ П’ЯТКОЮ КМ ПІДОЗРЮЄ НАВМИСНІСТЬ КРП ЧОЛОВІК ПЕРЕРИВАЄ СУПЕРЕЧКУ НАЯВНІСТЬ МІСЦЯ КРП ЧОТИРНАДЦЯТІЙ ГОДИНІ РИМСЬКІЙ ВУЛИЦІ СЛУХАВ ПОРАДИ ЕЛЕГАНТНОСТІ ТОВАРИША КРП ПЕРЕШИТИ ҐУДЗИК КРП ПІДПИС АЛЕКС

БАЛАДА

В маршруті "С"

У маршрутиську

В автобусі

В автобусиську

Що від зупинки

До зупинки

Долає шлях

В дрібних відтинках

В спекотний день

У спечну днину

Перед Монсó

Перед Монсином

Здоровий хлоп

Ще й довгошиїй

У капелюсі

темно-синім

Мо’ близько їде

Mo’ неблизько

В автобусі

В автобусиську

На тім капе-

На тому -люху

Обвита стрічка

Заплетуха

В автобусі ж

В автобусиську

В салонусі

У салониську

Тісна тіснява

Тіснявуха

Давильна давка

Задавуха

Здоровий хлоп

Ще й довгошиїй

Зі злої злості

Вивма виє:

Ах ти ж хамисько

Хамуватий

Ти, хаме, винний

Винуватий

В автобусі

В автобусиську

Ти відтоптав

Мені ножиську!

Але хамисько

Хамуватий

На скарги ті

Хотів начхати

Він зуби вишкірив

Зубиська:

Вшивайся геть

З автобусиська!

Здоровий хлоп

Ще й довгошиїй

Злякався лячно

Веремії

Щоб не дістать

Іще й по пиці

Він посадив

Свої сідниці

Чи то пак зад

Своєї плоті

Там де місця

Для ідіотів 

Там де місця

Для ідіотів

Поет ваш їхав

Трошки потім

Пізніше трошки

Трошки п’яний

І у вікнисько

Трошки глянув

На Сен-Лазарі

Лазароні

На Сен-Вокзалі

Сен-Пероні

Стояв все той же

Хлоп-хлописько                        

Той довгошиїй

Здоровисько

Й просив пардона 

Розпардона

В свого патрона

Розпатрона

За те що ґудзика

Ґудзиська

Він загубив

В автобусиську

Якщо ця повість

Повістиця

Для вас цікава

Цікавиця

То наберіться

Терпеління

Й одного дня

Жахне видіння

Побачите

Причому зблизька

В маршруті "С"

В автобусиську

Ви уздрите

На власні очі

Щось дивовижне

І уроче:

Вам явиться

Причому зблизька

І довгошиїй

Хлоп-хлописько

І капелюх

Капелюшисько

І ґудзик той

Отой ґудзисько

В автобусі

В автобусиську

В маршруті "С"

У маршрутиську.

З ПЕРЕСТАНОВКОЮ ЛІТЕР

Ядного дно блинько полудзя на мадньому зайданчику мавже пойного автобара муршсуту "С" я поматив індижіду з діве дофшою виєю і у гетровому попелюсі з клетенаю шмаркою зорість ствійки. Деч індирід цаптом зсернувся до паважита, що срояв порід яз дим, творнячи, ще ной тавмисто наснумає йопу на рогу щонажу, яч падазири зихосять ки ваподять хід чун записки. Втін, вім такод неспижівано провинив спаї баріконня, ани мерзій щайщяти нойні звольсене мінце.

Пві зобини доточу я гнобу подамив йогі воля роквалу Жен-Ланав; різ свазо вормодляв ік пзияшолем, язий павив йему зментити розрошіху на тальві, переридши пруґи тище овик ходзин.

З ПЕРЕСТАНОВКОЮ СЛІВ

Дня одного полудня близько задньому на майже майданчику автобуса повного "С" маршруту помітив я з індивіда довгою дуже шиєю у і капелюсі фетровому з шворкою плетеною стрічки замість. Звернувся цей раптом індивід, що пасажир ним твердячи навмисно до поряд із наступає що стояв йому той пасажири на ногу щоразу час заходять чи зупинки під виходять як. Він втім мерщій також припинив зайняти несподівано аби звільнене місце щойно свої нарікання.  

Я його побачив знову біля двох годин потому; він жваво розмовляв із вокзалом Сен-Лазар, радив перешити йому приятеля на пальті вище який ґудзик трохи один.

ЕЛЛІНІЗМИ

Лабіринтами метрополії динамізує автокінетична мегамашина (синонім - автобус), повна космополітичного демосу. У цьому хаотичному синкліті я перископую харизматичного аристократа з характерними симптомами мікроцефалії та хронічної макроларингалії. Його епікефальний циліндр (синонім - капелюх) евфорично перицикльований естетичною дерматиновою каліплегмою.

Раптом цей псевдомеланхолік метаморфізується в гіперболізованого холерика, він емфатично й істерично анатемізує апатично-аморфного аноніма, синкретично й алогічно аксіоматизуючи, що той патологічно травмував його диподіальну систему. В епілозі трагікомедії цей психопатичний неврастенік, скатарсисувавши, заперископував  антроповільний топос і телекінетично катапультувався на нього за параболічною схемою. Я був петрифікований такою пародією на драму!

Через хронологічний мікроперіод перед перидромним  псевдопартеноном "Агіо-Лазарос" (синонім - сидеродромний вокзал) я заперископував цього ж химерного типа з аналогічним олігошизофреніком, який в какофонічній тональності семантизував йому ідіотичну ідею системної метатези мікроциклоїдів на його антиестетичному хітономорфі. Метафора апокаліпсису!

ТЕОРЕТИКО-МНОЖИННИЙ ПІДХІД

В автобусі маршруту S розгляньмо множи́ну А пасажирів, що сидять, і множину D пасажирів, що стоять. На певній зупинці візьмімо множину осіб P, які чекають автобуса. В автобус сідає множина пасажирів C, яка є підмножиною множини P і водночас об´єднанням C´ множини пасажирів, які стоять на задньому майданчику, і C´´ - множини тих, які проходять до сидячих місць. Доведіть, що множина C´´ не має наповнення.

Позначмо як Z множину стиляг і як {Z} - перетин Z і C´, який зводиться лише до одного елемента. Внаслідок суперпозиції ноги Z та ноги Y (будь-якого елемента множини C´, яка не є Z), виникає множина слів М, вимовлених елементом Z. Враховуючи, що множина C´´ набула наповнення, доведіть, що вона складається з єдиного елемента Z.

А тепер позначмо як Р´ множину пішоходів, що проходять повз вокзал Сен-Лазар, як {Z, Z´} - перетин Z і Р´, як В - множину ґудзиків на пальті Z, як В´ - множину можливих точок розташування ґудзиків, згідно з визначенням Z´. Доведіть, що вкладення В у В´ не є бієкцією.

ОПИСОВІ ВИЗНАЧЕННЯ

У механічному моторизованому засобі громадського транспорту, позначеному 22-ю літерою абетки, ексцентричний молодик, якого можна схарактеризувати словечком[16], яке було в моді в Парижі у 1942 році, із неприродно видовженою частиною тіла, що поєднує голову з тулубом, а також із головним убором із крисами, виготовленому з товстої щільної повсті високого ґатунку, який був оповитий перекрученим довгим тонким виробом із прядива, а не вузькою смужкою із шовку, заходився був нарікати на індивіда, який також здійснював поїздку, мовляв той, переміщуючи свою нижню кінцівку горизонтально й вертикально, спричинював її контакт з його, молодого чоловіка, нижньою кінцівкою. Відразу по тому ексцентричний молодик перемістив своє тіло, аби, зігнувши тулуб, опуститися сідницями на ніким не зайняту конструкцію, призначену для підтримування тіла в сидячому положенні.

За сто двадцять хвилин я знову побачив його перед комплексом споруд і залізничних колій, де здійснюється висадка й посадка пасажирів. Інший ексцентричний молодий чоловік, якого також можна схарактеризувати модним у Парижі у 1942 році словечком, ділився з ним думкою про те, що саме слід було б зробити з кружальцем з металу, або рогу, чи й дерева, часом навіть обшитим тканиною, яке використовується для поєднання різних частин предмета одягу, зокрема чоловічого, який носять поверх усіх інших предметів одягу.

ТАНКА

Під’їжджає автобус

Заходить юнак

Щоб зазнати удару

А пізніш на вокзалі

Він про ґудзик говорить

ВЕРЛІБР

Автобус

повний

серце

пусте

шия

задовга

стрічка

плетена

ноги

пласкі і потоптані

місце

порожнє

й несподівана зустріч навпроти вокзалу посеред тисяч

згаслих вогнів

того серця, тої шиї, тої стрічки, тих ніг,

того місця порожнього

й того ґудзика теж.

НОТАТКИ ЗІ ЗСУВОМ СЛІВ

В автоклаві маршруту "Ш", у голгофу пікетування. Якийсь тиран, рокфорів десь-колись тридцять два, фіглярський каптур з шевроном замість стружки, замудро  довершена тополина шкапа, неначе її хтось видоїв. Любчики виходять. Тиран наркотизує сутенера. Мовляв, той його штопає щоразу, як хтось прохоплюється на вихлоп. Тонзиліт  плакучий, але з ночвами злочестивості. Побачивши вільховий місяць, похапливо його закаляє.

Через вісім голгоф знову бачу його перед вихлюпом із воловні Сен-Ромен на Роттердамський вулкан. Він із товарознавцем, який каже йому: "Тобі на пантофлю треба пришпорити додатковий ґульден". І покачує палицею, куди саме (на розруб пантофлі) і навколо.  

ЛІПОГРАМА[17]

Так.

Була дванадцята. На зупинці шарабан спинився. Туди заліз стиляга, який мав надміру витягнуту шию і футуристичну шляпу, на якій дратувала зір зібгана тасьма. Стиляга враз зчинив ґвалт, буцім якийсь харцизяка чавив усім нижні кінцівки сандаліями, а затим, умить урвавши бучу, чимдуж кинувся вбік, аби всістися на лавці, яку звільнив пасажир.

В пізніший час я надибав стилягу біля станції залізниці Лазарівка (чи Назарівка). Якийсь друг якраз казав стилязі: "Ґудзика слід пришити на вищу частину пальта".

От так.

АНГЛІЦИЗМИ

Піпл! Усе було вандерфул. На скаї брайтово шайнив спринговий сан, софтово бловив вормовий віндик. Анфорчунатлі, я хевив говити в сіті на басі маршруту "С". Там було мені-мені диферентового піплу, але найбільш к’юріозним був один гай з лонговим неком, а на хеді в нього був фулішовий хет зі скіновим лейсом замість ріббона. Саденлі той гай забегінив вайлдово краяти на одного олдового мена, мовляв, фак-перефак, ти мені настепив на фути та ще й елбовом страйконув по рібсах. Я вже зефрейдився, що буде хорибловий файт, але той крейзовий феллов анекспектедлі зашатапився, джампонув до емптового ситінгу й  квайтово на ньому всетлився.

А того ж івнінгу я собі волкав біля рейлвей-стейшену Сентового Лазаря і, імеджин, саденлі я сі того ж лонгонекого медмена з басу. Він стеїв і чатав з якимось френдом. А той френд йому сеїть: Лук, мені не лайкиться оцей ступідний баттон на твоєму коуті.  Треба його відкатити евей - до догових девілів!

ПРОТЕЗА[18]

Годного йдня вблизько уполудня внеподалік увід впарку Ймонсó вна взадньому емайданчику вмайже вповного гавтобуса ймаршруту "Іс" (атепер уце ймаршрут №  084) ія увпомітив гіндивіда із ідуже йдовгою вшиєю і ув іфетровому вкапелюсі із увплетеною ушворкою взамість устрічки. Іцей гіндивід враптом ізвернувся йдо впасажира, йщо устояв упоряд гіз іним, утвердячи, йщо лтой внавмисно внаступає вйому йна вногу іщоразу, іяк упасажири івиходять йчи ізаходять йпід ічас узупинки. Увтім, йвін ітакож унесподівано йприпинив ісвої внарікання, габи ймерщій узайняти іщойно узвільнене вмісце.

Ідві йгодини йпотому ія йзнову впобачив уйого вбіля гвокзалу Йсен-Улазар; івін іжваво урозмовляв із уприятелем, іякий урадив ійому ізменшити йрозпоріху іна впальті, вдоручивши увправному ікравцеві йперешити увище годин уууууууууууґудзик.

ЕПЕНТЕЗА18

Ойдного дуня булизько полудуня неподальйік влід пареку Монисо ноа задіньому майданечику майвже поївного автомбуса маришруту "С" (тепсер цие маришрут № 804) я помістив індиквіда з дувже доувгою швиєю і у фетровмому кампелюсі з пелетеною шкворкою замйість стрйічки. Цуей індиквід рапетом завернувся дюо пасайжира, щйо строяв помряд ійз ндим, тувердячи, щйо туой найвмисно насутупає йорму нда новгу щомразу, явк пасайжири вихойдять чми захойдять пінд чвас зумпинки. Втрім, вгін таксож неспондівано припиндив сувої нарійкання, айби мерещій займняти щойвно звільмнене місєце.

Двйі говдини повтому я звнову повбачив йовго бівля вокгзалу Смен-Ламзар; влін жуваво розумовляв ійз приямтелем, ямкий райдив йовму зменишити розопоріху нда пайльті, дорувчивши вправдному кравсцеві перевшити вимще одзин ґудзрррррррррррррик.

ПАРАГОГА18

Одногой дняв близькох полудням неподаліку віда паркуй Монсóм нам задньомуд майданчикум майжер повногой автобусад маршрутур "Си" (тепера цей маршрута № 840) яр вгледіва індивідар за дужер довгоюс шиєюз ік ус фетровомур капелюсік за плетеноюз шворкоюр замістьо стрічкий. Цейо індивідр раптому звернувсяк дот пасажираф, щок стоява поряду ізю нимир, твердячим, щот тойо навмисном наступиво йомур на ногут, колик пасажирій виходиво нам зупинцін. Втімя, віно такожу несподіваном припиниві своїн наріканняв, абик поспіхома зайнятир щойноу звільненеф місцех.

Двір годиниз потомуж яр зновуж вгледіва йогом біляк вокзалуг Сент-Лазард, віно жвавош розмовляво ізя знайомимо, якийо радиву йомуз зменшитир розпоріхук нас пальтім, доручившир вправномур кравцевір перешитил вищеб одиня ґудзикхххххххх.

ЧАСТИНИ МОВИ

ІМЕННИКИ: день, полудень, майданчик, автобус, маршрут, "С",  номер, індивід, рік, шия, капелюх, шворка, стрічка, нарікання, пасажир, нога, зупинка, місце, година, вокзал, Сен-Лазар, приятель, розпоріха, пальто, кравець, ґудзик.

ПРИКМЕТНИКИ: задній, повний, довгий, фетровий, плетений, грубий, вільний, вправний.

ЗАЙМЕННИКИ: цей, я, що, він, той, свій, який.

ЧИСЛІВНИКИ: один, двадцять шість, тридцять, два.

ДІЄСЛОВА: їхати, помітити, звернутися, стояти, почати,  звинувачувати, наступати, виходити, заходити, припинити, усістися, побачити, розмовляти, радити, зменшити, перешити.

ПРИСЛІВНИКИ: близько, неподалік, майже, зараз, дуже, раптом, навмисно, щоразу, як, несподівано, мерщій, щойно, знову, жваво, вище.

ПРИЙМЕННИКИ: від, на, з, у, до, поряд, замість, під, через, біля,

СПОЛУЧНИКИ: і, що, але, аби.

ЧАСТКИ: начебто.

ВИГУКИ: ах, ой.

МЕТАТЕЗИ[19]

Ондого ндя бзилько подулня недопалік від пакру Моснó на зандьому данмайчику жайме вопного авсобута рутмаршу "С" (петер це рутмарш № 48) я мопітив інвидіда з жуде годвою иш´єю і у фертовому калюпесі з тепленою шровкою мазість скрічти. Цей інвидід ратпом зревнувся до пажисара, що своят подяр зі мин, тревдячи, що йот миснавно тунаспає муйо на гуно щозару, як пажисари ховидять чи хозадять діп сач пинзуки. Вміт, нів жакот недоспівано пнирипив накірання, аби мщерій найзяти йощно знільвене сімце.

Вді гониди топому я звону почабив гойо ліб´я возкалу Нес-Залар; нів жвова  моврозляв зі птиярелем, яйик дарив мойу змешнити ріхпорозу на лапті, дочуривши впварному  кварцеві пешерити  вещи онид куздиґ.

ПЕРЕДОМ-ЗАДОМ[20]

Одного дня, перед полуднем, на майданчику, котрий ззаду, майже повного автобуса, що маршрутом "С" ішов передом, я помітив індивіда ззаду із дуже довгою (і ззаду, і спереду) шиєю, у фетровому капелюсі, нахлобученому задом наперед, зі шворкою замість стрічки, ще й переплетеною наперед задом. Цей індивід раптом розвернувся передом і, трусонувши задом, звернувся до пасажира, що стояв перед ним, мовляв, той навмисно на нього напирає задом, коли пасажири крізь натовп пробираються вперед-назад. Втім, ніби щоб когось випередити, він метнувся і мерщій всівся на щойно звільнене місце задом.

По двох годинах я знову побачив його позаду Сен-Лазарського вокзалу. Він виступав наперед із приятелем, який радив йому зменшити розпоріху на пальті (не ззаду, а спереду), доручивши якомусь кравцеві, що у модних фасонах не пасе задніх, перешити спереду один ґудзик вище.

ІМЕНА

Якось на задньому Романчику майже повного Амвросія я помітив одного Свирида з дуже довгою Явдохою і з кумедним Калеником на голові, на якому замість елеґантної Маріанни була кручена Пронька. Раптом наш Свирид заходився нарікати на Степана, що стояв поряд, буцімто той наступав йому на Бориса з Глібом своїми Петром і Павлом, причому кожного разу, як якісь Химки й Савки проходили на вихід. Втім, Свиридко швидко урвав сварку зі Стефком і прудко, мов швидка Настя, сів на Сидора, який щойно звільнився.

Дві Горпини потому я знову надибав того ж Свирида перед Андріївським вокзалом. Він, як язиката Хвеська, точив ляси з якимось Жоржиком, який радив йому піти до майстерні Іцика і перешити вище Грицика на пальті.

ТАРАБАРСЬКА ТАЄМНА МОВА

Ака яка вчокорака в авкатокобукусікі "Се" бакачивки такакокогоко смішкінокогоко дядькякака. Шикияка довкогака-довкогака, а нака гоколоковікі дукурацькакийки какапекелюхкю з якакокоюськю плекетекенокоюку шворкококоюку. Такка тойко дядькякоко їкіхавка-їкіхавка, ака покотімкі якка закакрикичитьки нака одконокогоко дікідака: Аааа! Тики пакадлюкюкака такакака, тики мекенікі нака лакапуку накастукупивки. Нуку, дукумакаюку яка, акатаска! Закаразка букудеке такакака моколокотикилівкікака! Акалеке тойко уку какапекелюкюсікі рапкатомко закаткнувкусякя ікі сівкі нака вількінеке міскіцеке.

Ака укувекечекерікі в тойко жеке деньке, нуку яка тамка шлявкясякя поко воккозакалуку Сенке-Лаказарка, ікі, укуявкалякяєшке, зноковуку бакачуку токогоко чукувакакака з авкатокобукусака. Ака йокогоко кокорешке йокомуку грукузитьки: Чокогоко в текебеке розкопокорікіхака нака палькатікі такакака векеликикака, пекерекешийки, блінкі, ґукудзикки!  Сікічешке?

"ЄВШАЗІВСЬКИЙБА ДІАШЕКТЛЕ"[21]

Шухайслу, шараза ташуку ішоріюсто  розкашужу! Шачитьзна, шидуї шая в авшобусіто, в маршшутіру Шесе. Дившусялю, стошитьї шаєрфра, шазузра шиднови - шохло. Шикапи дешильнабі, шияши тоншака й шовгадо, шуну недошосокно недошоскомно! Шаа шана балшиді душацькара шапашля, шиі головшене - шамістьза шичкистрі шана шийті шапішля ідішотськийо шнушокро. Шуну, шумаюду, шиймі клішент’є, шараза пошацаюма, шощо в шогоньо в кишеніше! Шиі шилькиті-шилькиті шодо шогоньо примошивсясти, шак’я шеце мушилоди завашилори сканшалда з яшимоськи чувашомко. Шипути шойто йошого пишаєха шиі шана шогуно настушаєпа, кошили шосьхто вишазитьла з авшобусато. Шаа шотімпо шаця зашазара дошетралапе, шощо шараза  схлошочепо шопо шордімо, перешалосра і втешокло шана шильневі сишинняді. Шигфі шая з шогоньо шосьщо шавма.

Ашеле шухайслу шаліда. В шойто шамийса шеньде шая шовузно шачуба цьошого ж шаєрафра шередпе вокшаломза. Стошитьї й триншитьди з яшимоськи шмарошозомво. Шойто йошуму втишаєра, шипути перешийши шудзикаґу шана пальшиті. Шуну шутту, шумаюду, шая тешебе ушеже дішануста! Шиі шакта шачена ненашокомро  йошого зачешивпи, шиі гашанма шиймі! Шавдапра шамта шині хрішана шене бушоло. Шеньде шазря прошавпа, шинблі!

НАВПАКИ

Ніч. Іде дощ. Майже порожні автобуси проїжджають, не зупиняючись.  На капоті автобуса маршруту "АІ", що проминає площу Бастилії, їде дідуган без капелюха, з головою, буквально вдавленою в плечі. Він дякує дамі, яка стоїть далеко від нього, за те, що вона пестить йому руки. Потім він іде на задній майданчик, щоб випростатися, стоячи на колінах пасажира, який сидить на сидінні.

За дві години перед тим, за Ліонським вокзалом, цей самий дідуган затикав собі вуха, щоб не чути слова якогось зáйди, який відмовлявся визнати, що йому, тобто дідуганові, треба було перешити нижче нижній ґудзик на кальсонах.

МАКАРОНІЧНА МОВА (ЛАТИНА)

Автобусний дискурс, панове, це discurs sui genero, я б навіть сказав - discurs cum grano salis. А втім почну ab ovo. Якось у Парижі в автобусі, чи то пак в автоомнібусі, хе-хе, трапився один казус. Омнібусний публікум, слід зауважити, це a priori специфічний конґломерат, в якому домінує плебс (panem et circences!). Того разу серед цього concilium hamorum виділявся один, сказати б, patricius junior. Імпозантна довга шия, чи, як сказали б древні, collum longum, екстраваґантний капелюх з ориґінальним шнурочком - то була  evidentia eloquenta шляхетного modus vivendi. Словом, mens sana in corpore sano.

Але homo homini lupus est.  Якийсь ювенільний деліквент, чи то пак infantus terriblus, як сказали б древні, вочевидь інспірований випарами aquaе vitae, став інсолентно й ароґантно наступати юнакові, даруйте, на ноги. (O tempora, o mores!) Не стерпівши такої humilitatis permanentae, благородний молодик адресував своєму опонентові гнівну інвективу: мовляв, "quousque tandem abutere, Catilina, patientia nostra.... et caetera, et caetera". Але переконавшись, що його argumenta non effectiva sunt, відійшов nolens-volens і, демонструючи свою ментальну суперіорність, сів sine ira et studio на вільне місце, відновивши status quo ante bellum в такий modus nobilis. Nota bene, наш шановний політикуме!

Але finis coronat opus! Того ж дня на вокзалі Сен-Лазар, чи, як сказали б древні, - Sanctus Lasarus, я veni і vidi (хе-хе!) того ж молодого патриція з не менш шляхетним його амікусом. І про що ж вели вони конверсацію? Ні, не про безсоромну імпуденцію аґресивного плебсу, а про, так би мовити, materiae aeternae - про естетично-декоративні функції фібул! Vita brevis, ars longa, панове!

ОМОФОНІЯ[22]

Одно год няв авто б усі марш руту S їх а в чоло вік з до в гою шиє you Ів куме дно му капель усі. Зам. їсть зви чай Ной І ст. річки НATO мука пил you see б/у вплете ний шнур очок. То й хлоп з не наці-капо чин а є су перст ар ого добро дія лай а ти що то й пост їй Нонна ступа є наче рев вика. Протер ап Том то й хулі Ганну з дрів Віль не міс це й відра з уж усі вся нате кріс сель це.

По Тім біль ля заліз нічної стан ції і мені свято гола за ряса ме то й ГРУ б і Ян 100 яв і бал акав з мол оди ком я кий сказ авто Гогу дзиґа тре бабу де переш і ти!

ІТАЛІЯНІЗМИ

Бене, бене, синьйорі карабінері, я парло мольто погано ваша мова, але я буду розказати тутто! Було джарко-джаркіссімо! Я їхати в автобуссо ді маршрутто "С". В квесто автобуссо було мольто-мольто синьйорі і донні, синьйорі грандіссімі і солідіссімі, донні белліссімі і фантастіссімі! Тутто бене, тутто магніфіко! Але на уна стацьйоне ентрато ун рагаццо террібле, ун ідіото, ун кретіно, ун паскудо тіпіко. Імаджінате ун монстро: горло мольто довго, екстраордінарменте лонгіссімо! І уна фізіономія ді мафіозі, ді ассесіно! Іль капелюхо курйозо ді дегенерато був орнаментадо ді уна екстраваганте спірале. Мадонна міа! Синьйорі, я капіско моментальменте, що буде конфлікто! Натуральменте, квесто бамбіно кримінале почати ун скандало грандіозо. Він робити інвектіві абсурдіссімі, що я його штовхати брутальменте! Синьйорі карабіньєрі! Я є італьяно веро, уна персона мольто інтолеранта, експульсива і експлозива! Порка мадонна! Я не стерпіто, я дістати іль пістолето міо і хотіти робити уна піккола вендетта. Але іль тіпо мізерабле, коли відере пістолетіто міо, був террифікато комплетаменте, він пронто тікати на ун седіле лібре. І конфлікто фініто! Все, синьйорі, я розказати тутто!

Сі, синьйорі! Ескузі, я забути! Квесто джорно я ревідере квесто суб’єкто агресіво перед стацьйоне ді локомотіві. Він парларе з ун бандіто тіпіко про ґудзіки  на мантилльо. Квесто е веріта, але не я його ассесінато!

АНГЛІЙСЬКИЙ АКЦЕНТ

Ou, ye nikouly  ne zaboudu thoy awthobus. Tho bouw marshrouth S. Tham boulo thak bahatho ljuday. I thak pakhlo.  Bahatho ljuday bouli zousim-zousim deewny. Oudeen choloweak mau dowhou-dowhou sheeyou. Win mau ishche zousim smishnou shapku na golowee. Shapka boula bez streachky, wona boula z deewnym shnoorckom. Thoy choloweak rapthom pochau inshoho choloweaka sealno layathy, bou win jouho sealno shtowkhau. Pouthim thoy deewny choloweak peresthau inshoho choloweaka sealno layathy, a pishou i shwidcko seau na weelne misstse.

W thoy den ye ishche bachyla thouho choloweaka pered Vocksalom. Jouho sealno layau inshee deewny choloweak, win skazau: thwoya mama, hay pereshiye goodzick.

КОНТРПЕТРІ[23]

Раного одзу плизько болудня за надньому авданчику майтобуса я індитив помівіда з довже дугою каєю і в шипелюсі зі швортеною плекою стрімість зачки. Дей цивний рип таптом пасанувся до звержира, що появ сторяд із тим, нвердячи, що ной тавмисно насто частупає ному на йогу. Вотім пін зайпіхом посняв мільне вісце.

Дого ж тня я пову знобачив біго йоля лазалу Сен-Вокзар, воли кін послуховував виради приго своятеля тро пе, як пеще крарешити падзика на ґульті.

ГОРОДНЯ ОПОВІДЬ

Врятувавшись від всихання у затінку розквітлого соняшника, я прищепився до гарбуза, який котився до поля Перрé[24]. Там я надибав багато городини, зокрема, чудернацького видовженого огірка, на якого згори було настромлено редис, оперезаний гороховим вусиком. Раптом цей огірок, мов тертого хрону понюхав, заходився втирати часнику якомусь перцеві, мовляв, той витоптував під ним грядку. Проте перцеві все було, як горох у стіну. Огірок же - не капустяна голова, - вчасно схаменувся і, щоб уникнути передчасного засолювання, переметнувся у вільний рядок городу.

Пізніше я знову побачив його, цього разу на клумбі перед приміським вокзалом. Якийсь лопух саме радив йому для ліпшого фасону почепити спереду реп´яха.

МЕДИЧНА ОПОВІДЬ

Після короткого сеансу геліотерапії я мало не лишився на карантин на тротуарі, але все ж потрапив до санітарного автобуса, де вже було повно амбулаторних хворих. Серед них я діагностував пацієнта з цікавим "букетом" захворювань - хронічний гастрит, манія переслідування, аномальне видовження трахеї і до того ж поліартрит стрічки, але вже на капелюсі. Адекватність мого діагнозу було швидко підтверджено кризою істерії зазначеного хворого, спричиненої тим, що дистрофічний дідуган, втративши орієнтацію, ненавмисно, але болюче подразнив йому гамофозний тилозис. Після того, як згаданий хворий вивів надлишки жовчі, він набув сидячого положення, аби швидше вгамувати конвульсії.

Пізніше я знову спостеріг його, тепер уже біля лазарету. Він саме консультувався з якимось зцілителем з приводу фурункула на грудях.

ЛАЙКА

Як мені остобісіли ці осоружні чортопхайки, особливо на маршруті "С"! Сьогодні всякої наволочі напхалося - як ніколи. Але ось цей йолоп - це взагалі краще застрелитися. Довжелезна огидна шия, пика недоноска, а на свою ріпу цей бевзь ще й насобачив блазенський бриль, переперезаний бридким скрученим шнурком. Трапляється ж таке бидло! І тут раптом цей пранцюватий ні сіло ні пало роззявляє свою чорну пащеку й починає репетувати на якогось старого маразматика, що той начебто відтоптав йому копитом улюблені мозолі. Старпер із переляку вже був наклав повні штани, але цей хламейзер раптом засік вільне місце, в секунду заткнув пельку і з розгону гепнувся на нього своєю звиклою до копняків дупою. 

Мало цього, в той же розпроклятий день я знову надибав цю мерзенну потвору біля того захланного сараю, який у нас величають вокзалом. Він базікав із якимось покидьком із мармизою недоумка, який торочив, що йому треба перешити якийсь замацаний ґудзик на його засмальцьованому пальті. От кретини, та тут перешивай не перешивай, а як були лайдаками, так лайдаками і здохнете.

КУХОННА ОПОВІДЬ

Мало не підгорівши на розжареному сонці, я таки вскочив у переповнений автобус, який, проте, дуже нагадував піч, де пеклося наїдків більше, ніж вона могла вмістити.  Серед них я помітив непоказного бурячка з настромленою згори пампушкою, кокетливо оповитою спагеті. Та швидко запахло смаленим: буряк почав закипати, мовляв, якийсь фарширований перець, що тушкувався поряд, насолив йому тим, що штовхав його у бік тертки, аби пошинкувати на дієтичний салат. Скидалося, що перцеві зараз понакладають гарячих галушок, але буряк неначе злякався, що й сам може скуштувати мордача, і прудко вскочив у казанок із борщем.

Згодом, коли я, ще не перетравивши побачене, повертався автобусом повз вокзал Сен-Лазар, я знову надибав буряка біля привокзального буфету. Він розмовляв із парою смажених жаб´ячих ніжок, які наполягали, щоб він додатково приправив себе цяткою майонезу провансаль.

ЗООЛОГІЧНА ОПОВІДЬ

Я опинився у велетенській клітці пересувного цирку, яка о порі, коли леви йдуть на водопій, рухалася до майдану Шамперрé. В ній було звірини, як у Ноєвім ковчезі. Серед цієї фауни я помітив химерного птаха зі страусячою шиєю і з ластівчиним гніздом на голові, оповитим стоногою. Раптом цей пернатий заходився дзьобати якогось козла, котрий нібито буцнув його в бік. Проте наша чудернацька птиця, швидко второпавши, що козел може показати їй, де козам роги правлять, пурхнула і вмостилася на вільній перекладині.

Пізніше я знову побачив її перед зоопарком. Якийсь строкатий папуга, не знати навіщо, торочив їй механічним голосом: "Переший ґудзик. Переший ґудзик. Переший ґудзик".

БЕЗПОРАДНІСТЬ

Як передати враження від скупчення десятка тіл на задньому майданчику автобуса маршруту "С", що йде Лісабонською вулицею, одного дня близько полудня? Як описати враження від споглядання індивіда з непропорційно довгою шиєю і в капелюсі, на якому стрічку чомусь замінено мотузкою? Як змалювати враження від сварки цього індивіда зі спокійним пасажиром, несправедливо звинуваченим у навмисному наступанні на ногу сусідові, яким виявляється вищезгаданий гротескний індивід? Як висловити враження, викликані втечею цього індивіда, що маскує свій переляк бажанням зайняти щойно звільнене місце?

І, нарешті, яким робом передати імпресію, спричинену новою з´явою по двох годинах того ж добродія перед вокзалом Сен-Лазар у товаристві елегантного приятеля, що радить йому, як удосконалити свій стрій, перешивши ґудзика трохи вище?

ОПОВІДЬ У СУЧАСНІЙ МАНЕРІ

Як це не парадоксально, але явища езотеричного рівня досить часто зустрічаються і в тривіальних ситуаціях. Не повірите, але мені особисто довелося зіткнутися з трансцендентним прямо в автобусі маршруту "С". (Ви ж знаєте, зі мною вічно трапляється щось екстраординарне.) Їхала я, отже, з автотренінгу і раптом відчула потужний екстрасенсорний імпульс, який ішов від досить-таки несимпатичного суб’єкта. Уявіть собі чоловіка з паранормально довгою шиєю, колючий погляд енергетичного вампіра, а на голові якийсь еклектичний імпортний капелюх зі шкіряним шнурком замість стрічки, словом - з претензією на футуристичність. Ви, звичайно, можете мене переконувати, що це останній крик моди, але, даруйте, я такої екстремальної естетики принципово не сприймаю. Так ось, несподівано з цим антипатичним персонажем сталася безпричинна істерика, причому вся його параноїдальна агресивність чомусь екстраполювалася на одного винятково інтелігентного добродія. Ні, я прекрасно розумію, що в нашому транспорті можливі всілякі ексцеси, але, даруйте, такого потоку негативної енергії я собі, чесно кажучи, навіть не уявляла. Та раптом психотропна атака припинилася, і цей адепт чорних сил запав у ірраціональний зомбічний стан і опустився на вільне сидіння.

Але головне сталося потім. Годині о сьомій я саме йшла на сеанс медитації і біля вокзалу Сен-Лазар раптом відчула, що наді мною нависло чиєсь страшенно важке біополе. (Ви ж знаєте, яка тонка в мене сенсорика.) Я обертаюсь, і як ви думаєте, кого я бачу? Того ж самого жахливого суб’єкта з автобуса. Він стоїть і просто давить на мене своїм патогенним поглядом. І що мене особливо злякало, при цьому він весь час крутив ґудзик на своєму пальті. І як ви все це поясните? Можете розказувати мені, що завгодно, але це карма!

ІМОВІРНОСТІ

Контакти між жителями великої агломерації є настільки частотними й розмаїтими, що немає нічого неймовірного у тих тертях, як правило, без серйозних наслідків, якими вони зазвичай супроводжуються. Нещодавно мені довелося спостерігати одну з таких колізій, яким рідко буває притаманна обопільна люб´язність і які є досить імовірними в громадських транспортних засобах паризького регіону у години підвищеного припливу їх користувачів. Крім того, немає нічого неймовірного і в тому, що я був свідком такого контакту, оскільки сам часто пересуваюся громадським транспортом. Того дня сутичка була вельми незначного порядку і, ймовірно, вона не привернула б моєї уваги, якби не вигляд головного убору одного з учасників цієї маленької драми. Це був ще молодий чоловік з неймовірно тонкою шиєю, що її довжина перевищувала середньостатистичну, і в капелюсі, на якому звичну стрічку було замінено заплетеним шнурком. Цікаво те, що я знову побачив його по двох годинах, коли він саме вислуховував поради щодо розташування ґудзика, які йому давав його, ймовірно, приятель, з яким він походжав туди-сюди, причому з певною, сказати б, недбалою розкутістю.

Третя зустріч із цим індивідом видавалася мені зовсім малоймовірною. Фактом лишається те, що, згідно з мудрими законами ймовірності, відтоді цей молодик мені більше ніколи не траплявся.

ЗООЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Стилюк як біологічний підвид, який є предметом даного розділу, характеризується двоногістю і відзначається передусім дуже довгою шиєю. Водиться зазвичай в автобусах маршруту "С", де окремих особин можна зустріти в середині дня. Як правило, вони віддають перевагу задньому майданчику, особливо коли інфіковані сапом. Їхні голови прикрашає гребенеподібний наріст з навкружним потовщенням діаметром у палець, яке має схожість зі шворкою. Незважаючи на переважно пригнічений стан, типовий представник підвиду охоче нападає на слабші істоти, але в разі сильної відсічі перебігає у середину автобуса, де переховується в сидячому положенні.

Рідше, зокрема в період линьки, ареал поширення різновиду охоплює й район вокзалу Сен-Лазар. Доросла особина довго зберігає старий шкіряний покров, аби захиститися на випадок зниження температури. Проте, ця шкіра вже має численні розриви, що зумовлює необхідність з´єднувати різні її частини за допомогою штучних засобів. Для їх оптимального використання наш двоногий змушений звертатися по допомогу до особин свого ж підвиду.

Стилюкологія є розділом теоретично-дедуктивної зоології, дослідження в якій можна вести в будь-яку пору року.

ГЕОМЕТРИЧНИЙ ПІДХІД

У прямокутному паралелепіпеді, що рухається вздовж прямої лінії відповідно до формули 84 х + S = y, антропóїд А, що являє собою вписаний у дві синусоїди сферичний сегмент, розташований над циліндричною основою, довжина якої l > n, має точку дотику з конгруентним антропóїдом В. Доведіть, що ця точка дотику є відправною точкою зворотного руху.

Якщо антропóїд А перетинається з рівновеликим антропóїдом С, то місце перетину являє собою окружність з радіусом r < l. Визначте висоту розміщення h цього місця перетину на вертикальній осі антропóїда А.

СЕЛЮК

Еге-е-е, в городі ми бували, самі все бачили. Якраз оце минулий год перед саму Покрову приїжджаю, значить, у город, а там така веремія! Людей! Машин! Гудуть, бібікають, в голові аж макітриться. А я ж і не теє,  що його робити, куди його їхати? Ну та вже, слава Богу, розпитався, і, значить, залажу в автобуса, спасибі, люди підказали. А там так напхано, що й не продихнеш, а я ж із кошолками. Ну то ледве-ледве якось умостився, став собі, а потім потроху і почав роззиратися. Дивлюся, їде парубок, розчепурений аж страх, зразу видно, що городський. Шапка на ньому така модна, іще й обв’язана таким, знаєте, плетеним шнурочком. Ну на пику він так собі, плюгавенький, а шия худюща і довга, як у дівки. Я собі й  думаю, еге, попоробив би ти з наше з такою шиєю! Так от, цей шелихвіст стояв-стояв собі, а потім як визвіриться на одного, ти що, сякий-такий, робиш, ти чого мене штурхаєш, та я тобі морду натовчу! Ой, Боже! Як зчинився ґвалт, як усі на нього накинулися та давай кричати, що ти сам такий-сякий, ось тобі зараз ребра намнемо. А я собі й думаю, оце так так, оце так городські, а ще кажуть культура! Та хай Господь-Бог милує! А той хлопак як бачить, що непереливки, то він собі хутко шусть на сидіння і витріщився у вікно, мовляв, і не займайте мене, і знать нічого не знаю. Отаке.

Але що саме інтересне. Як я вже був спродався і їхав додому, то дивлюся коло якогось палацу - чи то вокзалу, чи хто йо´ зна, аж там стоїть той самий хлопець, і вони з товаришем балакають. І обидва у таких дорогущих загрянишніх пальтах, зразу видно, що городські. Так ото товариш йому й каже, а що це ти так ґудзики попришивав, візьми та поперешивай! А я собі й думаю, та куди ж уже їх там перешивати! Трясця вашій матері! Тьху!

ВИГУКИ

Чмих-чмих, пшшш, ой-йо-йо, штурх-штурх, пшшшш, джжжжжжжжжжжж, фуф, о! хи-хи-хи, ну й ну, ха-ха-ха, штурх! ай! ой! гр-гр! гар-гар! гир-гир! буц-буц! ой-йо-йой! о! плюх! фуф.

Чих-пах, чих-пах, ту-тууууу! о! ну і ну! каля-маля, каля-маля, фе! тьху! о!

ОПОВІДЬ У ПРЕЦІОЗНОМУ СТИЛІ[25]

У контрапункті полуденного липня променисто-стояскрава квітка сонця простерла своє літепло понад обрієм та позавиднокружжям. Лискучо-прозорий асфальт ніжно бринів, збагачуючи етер ефемерними гудронними пахощами, що навіюють хворим на рак корозивні й занепадницькі думки про корені їхньої недуги. Побіля гаю Монсо величний автобус у зелено-білій лівреї із загадковим вензелем "С" на фамільному гербі прийняв у своє лоно обмежено-елітне коло фаворитів, чиї обриси були розмиті рясним потозволоженням. На задній балюстраді цього неперевершеного витвору галльського автомобілетворення, де подорожні стислися, мов оселедці пряного посолу в бочці з мореного дуба, стояв зухвалий молодик, що крадькома вже діткнувся тридесятирічної межі людського віку. Природа-мати обдарувала його коброподібною шиєю і сумнівним смаком, що його виказував крислатий капелюх, недоладно переперезаний шворкою. Між ними невиразно білів пісний і декадентський вид. Неждано зухвалець здійняв свій голос до небес, аби сповнити всесвіт настояною на полині (чи на якомусь схожім трунку) гіркотою образи, породженою рекурентними поштовхами, що їх першопричиною, подібно, був присутній hic et nunc споживач загальнокорисних послуг паризької мережі громадських перевезень. А щоб палкіше вивищити свою розпуку до піднебесся, той молодик обрав плаксивий тон старого збоченця - із тих, котрі, щоб видатись екстраординарними, про людське око обурюються, коли їх у громадськім туалеті ущипнуть за сідницю, бо, мовляв,  такий некуртуазний жест їх аж ніяк не тішить... Та його меткий погляд падає на спокулсиву з’яву вакантного сидіння, куди він і спрямував свій порив.

Згодом, коли денне світило у своїм величавім поході уже спускалося на спочинок монументальними сходами небесної сфери, я знову віддався бігові автобусної колісниці Римським шляхом і вдруге вздрів вищезмальованого молодика у товаристві індивіда ejusdem farinoe, котрий щедро обдаровував його міркуваннями щодо елегантності вбрання, які, однак, не йшли далі ґудзика на пальті (варіант – защіпки на тозі).

НЕСПОДІВАНИЙ ФІНАЛ

Друзі сиділи довкола столика в кафе, коли до них приєднався Альбер. Там уже були Рене, Робер, Адольф, Жорж і Теодор.

-         Ну, як справи? - щиро запитав Робер.

-         Нічого, - відказав Альбер.

Він гукнув ґарсона.

-         Пікон[26], будь ласка, - сказав він.

Адольф повернувся до нього:

-         Ну, як, Альбере, що нового?

-         Та нічого особливого.

-         Стало тепліше, - сказав Робер.

-         Але ще таки трохи холодно, - зауважив Адольф.

-         А я сьогодні бачив дивну річ, - сказав Альбер.

-         Але все ж уже значно  тепліше, - провадив своє Робер.

-         Що саме? - перепитав Рене.

-         В автобусі, коли їхав на обід, - відповів Альбер.

-         В якому автобусі?

-         В "С".

-         І що ж ти бачив? - перепитав Робер.

-         Людей було стільки, що довелося пропустити два автобуси, поки сів.

-         У такий час це не дивно, - уточнив Адольф.

-         Так що ж ти бачив? - наполягав Робер.

-         Було страшенно тісно, - додав Альбер.

-         Хороша нагода, щоб ущипнути якусь кобіту за сідницю.

-         Та я не про те, - відказав Альбер.

-         Ну то розказуй уже.

-         Поряд зі мною стояв дивний піжон.

-         Чому дивний? - спитав Рене.

-         Височенний, худючий, з довжелезною шиєю.

-         Як це?

-         Ну, так, наче її йому силоміць витягнули.

-         Видовження шиї - це трапляється, - поінформував Жорж.

-         А от капелюх у нього був незабутній - дуже дивний капелюх.

-         Тобто? - перепитав Робер.

-         Без стрічки, але з якимось ніби аксельбантом.

-         Дивно, - сказав Робер.

-         Але, до того ж, він виявився скандалістом, - провадив Альбер.

-         У якому сенсі?

-         У тому, що він почав лаятися з якимось пасажиром.

-         Через що? - поцікавився Рене.

-         Буцім той наступив йому на ногу.

-         Навмисно? - перепитав Робер.

-         Навмисно, - підтвердив Альбер.

-         Ну а потім?

-         Потім? Звільнилося місце і він сів.

-         І все? - здивувався Робер.

-         Ні. Найцікавіше, що я його знову побачив через пару годин.

-         Де? - спитав Робер.

-         Перед Сен-Лазарським вокзалом.

-         А чого він там вештався?

-         Не знаю, - відповів Альбер. - Він походжав туди-сюди з якимось приятелем, а той казав йому, що, мовляв, у нього занизько пришитий ґудзик на пальті.

-         Справді, я йому таке казав, - мовив Теодор.

______________________________

ДОДАТКОВІ ВАРІАНТИ

ПЕВНІ ВІДМІННОСТІ

В автобусі (а не в автó бабусі) я вгледів (не в глоді) чоловіка (з чолом і віком) з капелюхом на голові (а не з гапликом на лохові), оповитим перекрученим мотузком (а не змученим передком). У нього була (не буллá, а) дуже довга шия (не як шов у Гії). А що людей було забагато (що й забули б Агату), його штовхнув якийсь пасажир (а не пхнув пасом жир). Він підняв крик (як із пня крив), а потім вгледів вільне місце (де міледі не цвіль ссе) і швидко сів (а не свитку шив).

Я його побачив згодом (а не збочив сподом) на Сен-Лазарському вокзалі (а не Назарівському ковзáлі), коли він спорив з товаришем (а не отоварився споришем), про ґудзик на пальті (а не пазик на культí).

ГОМЕОТЕЛОТА

В спекотну днину лине автобусомашина, а в ній хлопчина: личина, мов бадилина, а шия, як жердина, ще й шапчина-дивовина. Аж тут у машині сіпанина й штурханина, а хлопчина в голосину: „Не штовхай мене, козлина!”, а потому, мов пружина, раз - і до лавчини біля вікнини.  

А через дві години біля вокзалини Сен-Лазарини той хлопчина вів балаканини про ґудзини з пазушини своєї жупанини.

ЛІПОГРАМА

Е-е-е...

Був весняний південь. Біля зупинки спинився дизельний критий віз із людьми. Туди вліз бундючний жевжик із дуже витягнутим шийним явищем і у претензійній шляпі. Круг неї, де мусив бути сувій крепу, вився дивний перекручений шнур. Жевжик здійняв крик, буцім якийсь бевзь грубим взуттям плющив усім нижні кінцівки. Втім, взиривши вільне місце, він умить припинив бучу, чимдуж метнувся туди і вгруз сідницями в сидіння.

Пізніше я вдруге вздрів стилягу біля зупинки електрички Сен-Жіль (чи Сен-Чміль) у ту мить, як елітний кутюр’є твердив: „Цей ґудзик слід перемістити у вищу сферу дублянки”.

О!

ВІРЮ - НЕ ВІРЮ (замість ПЕРЕДОМ – ЗАДОМ)

Одного зимового дня (Вірю!) близько полудня  (Не вірю!) на задньому майданчику (Вірю!) майже повного (Не вірю!) автобуса маршруту "С" (Вірю!) я помітив юнака (Не вірю!) з дуже довгою шиєю (Вірю!) і у фетровому капелюсі (Не вірю!) з плетеною шворкою (Вірю!) замість стрічки (Не вірю!).

Цей юнак раптом звернувся до пасажира (Вірю!), що стояв поряд із ним (Не вірю!), твердячи, що той навмисно (Вірю!)  наступає йому на ногу щоразу (Не вірю!), як пасажири пробираються на вихід (Вірю!). Втім, він несподівано замовк (Не вірю!), а потім мерщій зайняв щойно звільнене місце (Вірю!).

По двох годинах, коли почалася груднева заВірю!ха, я знову побачив його біля вокзалу Сен-Лазар. Неначе зВір, ю!нак походжав по подВір’ю! разом зі своїм приятелем, який радив йому: годі зНевірю!ватися, досить поНевір!ятися, облиш ці грудНеві рю!мсання, доручи кравцеві рю!ш пришити на пальті і перешити вище ґудзик (Вірю й не вірю!).

ІМЕНА

Якось на задньому Майданському переповненого Луї Рено[27] я помітив одного тонковидого Красношапку з дуже довгим Шияном. У нього на Голованівському був кумедний Капелюшний, оперезаний Верьовкою. Раптом цей Худяченко затіяв Немирова з Червонопиським, що стояв поряд, мовляв той наступив йому на Ногіна своїм Лапинським, коли Іваненко, Петкер і Сідоров пробиралися в бік Виходцева. Проте, наш Тонковид швидко покинув Сваровського, щоб плюхнутися Задовим на Сидюка, щойно він взяв псевдонім - Свободін.

По двох Омегах я знову побачив нашого Красношапку перед будинком Залізняка. Він саме цицеронив із П´єром Карденом, який радив йому перешити Гудзя на Макінтоші у бік Вишинського.

[1] Тверда речовина білого кольору, яка виготовлялася з пальмового горіха і яку називали рослинною слоновою кісткою. До поширення пластмас використовувалася для виготовлення ґудзиків.

[2] У ті роки конструкція автобусів була такою, що вхід здійснювався з проїзної частини через задній відкритий майданчик (своєрідний "ґанок" з дашком), яким пасажири проходили далі всередину автобуса. На задньому майданчику постійно перебував кондуктор, який регулював посадку пасажирів, продавав квитки, а також спеціальним дзвінком подавав водієві сигнал рушати.

[3] Оповідь зі зміною порядку слів.

[4] Оповідь із обов´язковим вживанням певних слів.

[5] Коли Р.Кено почав у 1942 р. роботу над "Вправами зі стилю", маршрути автобусів у Парижі позначалися літерами. На час першого видання (1947 р.) вони вже мали цифрові позначення.

[6] Перестановка літер у кожному слові.

[7] Оповідь зі слів із однаковими закінченнями.

[8] Оповідь із повторенням того ж слова.

[9] У той час кондуктори мали портативні апарати, які носили на поясі і за допомогою яких, крутячи припасовану збоку ручку, компостували разові квитки, які вони продавали, або ж абонементні талони, які пасажири могли придбати завчасно.

[10] Із втраченими словами, складами і літерами.

[11] За допомогою дзвінка кондуктор подавав водію автобуса сигнал про те, що посадку закінчено і автобус може рушати.

[12] В Парижі за традицією назви вулиць позначаються білими літерами на табличках синього кольору з зеленою облямівкою.

[13] Із окликами.

[14] Кафе "Флора" на бульварі Сен-Жермен у 40-50-х роках ХХ ст. було осередком паризької літературної й мистецької богеми. Неподалік, на вул. С.Боттена розташоване видавництво "Галлімар", де Р.Кено працював і видавася.

[15] Автобусні маршрути в той час поділялися на секції певної довжини, а вартість проїзду залежала від кількості секцій, які пасажир мав проїхати до своєї зупинки.

[16] Мається на увазі слово "zazou" ("зазý"), яке виникло, коли звуконаслідування з приспіву популярної пісеньки ("Я - це свінг" у виконанні французького співака вар´єте Джоні Есса) набуло значення "виклично вдягнена ексцентрична молода людина". Найближчим його відповідником є  слово "стиляга".

[17] Уникнення вживання ряду літер. Як і в оригіналі, у тексті як виняток один раз з´являється одна з "заборонених" літер.

[18] Із зайвою літерою на початку, в середині або на кінці слова.

[19] Із обміном місцями між літерами і складами.

[20] Пародіювання французької мовної гри, яка полягає у додаванні після кожного слова чи словосполучення навперемінно слів "передом" і "задом" або "спереду" і "ззаду".

[21] "Євбазівський діалект" - таємна мова злодіїв, що орудували колись у районі Єврейського базару в Києві.

[22] Оповідь за допомогою інших слів, що мають таке ж звучання.

[23] Із обміном складами і літерами між словами.

[24] Друге слово назви кінцевого пункту маршруту "С" - ворота Шамперрé, - буквально означає "поле Перрé". Назва, ймовірно, походить від прізвища власника поля.

[25] "Преціозний" стиль, який виник у французькій літературі у XVII столітті, відзначається надуживанням перифразами та нарочитою вишуканістю лексики.

[26] Алкогольний апельсиновий напій (21˚), вживається як аперитив; може додаватися у пиво.

[27] Луї Рено (1877-1944) - засновник однойменного автомобільного заводу. Більшість паризьких автобусів в описаний у "Вправах" час була марки "Рено".