понеділок, 19 січня 2015 р.

iГOP KOTИK



Коли сонце натягує струни
у єдине і далеке вікно чому
будитися мушу від того
що підлога як крига про-

ламується у грудях
топлюся велетенські хвилі
двох сліз накривають
встигаю запізніле одкровення:

вертикаль стіни
(найдальша сторона сльози) —
минула можливість рятунку

                                   27.11.97



ДИМ
На перевернутих парашутах
без поспіху як похо-
ронна процесія відбуває
у голубу гробницю свого призначення

ще по дорозі тіло його встигає розкластися
чорні плями смертельних гріхів прощаються
невидний ангел падає у стоки неба

                                                          17.08.97



знову про-
кидаюся серед ран-
ку, вмурованим у його
тендітну плос-
кість, що трем-
тить як пригоєна ра-
на під мікроскопом чуття

                                де
ті нещільно закриті двері
що світла напхалося й сюди,
кого вдосвіта покликано
тихцем аби не
розбудити його рідних і його?

                                               19.11.98



чим
так проймає мене це
крісло
ніби я міг би
на ньому сидіти

коли б не народився


(нащо цей вірш,
коли не перший і не останній?)


ВЕСНА
так легко згинається час,
ніби вперше ступа-
ючи на розмерзлу зем-
лю саду, що не належить нікому,
дістаю це усвідомлення,
як з пластиліну, у пучках мозку який
допіру, пополудні, добре розм’як і дуже вже
залізає за нігті

ввечері проходжу попри себе як попри ки-
нутий серед пустелі плащ-пороховик,
мозок знову покривається інеєм,
щелепи вростають одна в одну

                                         9.03.99



де океан ночі
розчиняє стіни,
і атональність семантики
слів за
земною кулею сльози
на якій важко втриматися
там на флюгері серця бути

                                 25.01.99


стуляються повіки, плавно
як розріз у шкірі,
і я кажу собі що все буде добре
навсе
                            
                                     19.11.98





блиск бляхи (звідки?) як крик півня,
його напнута шия як мур проти ночі,
спокій пса розписаний по дроті
як місяця по орбіті,
холодна блідість останнього
як дзвякіт ланцюга що губиться,
і німування

розподілено на ще якийсь час,
замість сніданку, чи світанку.

трохи далі — стерня, і в кожному її оці
сльоза — як єлей
(вона не знає про це)
                                 13.03.99


БЕРЕЗЕНЬ
сиро і мокро, гинуть
розкидані шмаття снігу,
в обрубаний вечір
сходяться додому,
чорна повінь
на серці, ясно,
що микола гоголь не міг не померти
від неї

                                    13.03.99



НЕМА ПРИЧИНИ
тягну на себе покривало
ночі аж піт
на очі виступає
хоч нема
для нього причини:
смерть навіть не подія
у великому
маленькому світі, коли нема
причини продовжувати

                              14.03.99





ТРЕПАНАЦІЯ ПРОСТОРУ
Дерева затонулі у попелі свого лиця, позбавленого берегів. Асфальт
під ними, твердий як небо що його тримає, розсипається у сутінках.
Вітер хвилями, як гербарій брудної води, тулиться до сторінок стін та облич, як до сподівань, котрі, як відомо, з гербарієм і водою споріднені. Смак жалю, як перестиглий фрукт.

                                                               травень


ЩАСЛИВИЙ

Душа бринить, ніби коса.

Так і чекай — зараз як утне!



здавалося, що то я
тримаю між долонь,
як птаха, тишу
з шорсткої
жовто–коричневої плитки
під підошвами, але ж ні,
під гладкою білою очевидно:
тримаю не я, я
є триманим.


ДОСИТЬ

Я міг би ще написати цього вірша,
повного відстані і відсутности, коли
життя витісняє літературу і хвилево повертається
старий вітер: цей відчай — вічний, але це лише так —
стара мелодія, озеро пам’яти мусить трохи смердіти,
і я озираюся і заціпивши кулаки уст кажу собі:
досить. досить — блищить небо, заяложене метафорами,
епітетами і епітафіями, досить — є ще досить
місця, отже, досить затишку на зупинці
мого серця, аби просто перечекати.
цей  дощ, котрий нас тримає.
серце в координатах асфальту.

                                                 25.07.04







ТЕОРЕМИ

№1
світло сипеться як пісок
світло жовте як пісок
світло як пісок під повіками
пісок світла
поклади піску світла на небі
поклади піску світла на дні неба
небо засіяне піском
небо засіяне піском зір
пісок зір сходить на камені ночі
пісок світла сходить на камені дня
небо ворушиться як море
небо синє як море
небо глибоке як море
небо кругле як море
море неба
жінка, що вірить, черпає море неба зубами, що шепчуть молитву, якої                                                                                                                                                          
                                                                                                  не чути
зуби жінки ворушаться, як пальці німого
зуби жінки ворушаться механічно, як пальці німого
зуби, як нігті
жінка, що вірить, черпає море неба жменями зубів, так що видно нігті

                                                                   13.10.99




№2

сонячне світло, як остюки
світло розлітається від сонця, як остюки від молотарки
комбайн сонця
комбайн сонця на ниві неба
сонце косить небо
стерня неба

                                                              9.11.99











№3

душа, як простір довкола тіла
душа як відкритість   ( — до чого?)
відкритий простір душі
відкритий твір душі
видний простір душі
невидний простір душі
душа як тунель
смерть як світло в кінці тунелю
смерть як світло в кінці простору
смерть в кінці простору
смерть в кінці душі
смерть як значення відкритого твору душі
смерть як значення простору
семантика простору
речі у просторі як слова у словнику
час як переносне вживання речей
час як метафора

                                   9.11.99


№4

щось перетинає дорогу до щастя
щось вічно перетинає дорогу до щастя
дорогу до щастя перетинає вічне
бути щасливим — торкатися вічного
бути щасливим — торкатися того, що перетинає дорогу до щастя



№5

пара дат
подружня пара дат
нерівність дат, як нерівність статей
рівність дат, як рівність статей
рівність з точністю прямого кута
нерівність довжини сторін площини, на якій зазначено дати
горизонтальна коротша, як перша дата менша
довша вертикальна, встромлена в землю, як друга дата більша
в основі нерівних сторін рівні прямі кути
нерівний плюс
мінус між датами всередині плюса
мінус внутрі, як плюс назовні
мінус вписаний у плюс
друга дата вписана в першу
більша дата вписана в меншу
більша дата як від’ємник від меншої
від’ємне число як результат прожитих років


№6

небо обіцяло повернутися
небо обіцяло ізійти на землю дощем
обіцяло лити як з відра
мізки повні обіцяної синьої далини
мізки як синя далина, не здатна охопити себе
думка в мізках, як сонце серед синьої далини
думка заходить за хмари у небі
думка заходить за хмари у мозку
зимове сонце думки
як сонце на снігу, думка блищить
кристалізована думка
разюча думка
думка, як різкий предмет, у мозку
думка, як предмет, у шлунку
мозок як дзеркало шлунка
відригується думка
думка як нестравлення







ЕПІТАФІЯ
             

був жителем Землі

став жителем землі



Немає коментарів:

Дописати коментар