четвер, 21 лютого 2013 р.

Євген Довгий про ссяки.




Таке брудне і споконвічно молоде

Обійстя неба в неможливім двоколорі
Листопада стрункого, що немов веде
Ток-шоу на Новому, позабувши сором.
Його не слухали - набравши в руки фарб,
Інверсію від сонця в позахмарря кидав,
Або від весен - просто у вогкий асфальт
Та у клітинки на торбинці емо-кіда.
Під ним угору кров по сходинках текла,
У ньому - сіль і музика навіки злиті,
І в тихій постелі з розбитого ним скла
Спалили Афродіту і Гермеса діти.
Ще довго пустував юнак: зламав засув
Від неба й загубив ключі - дурне вертіго!
Примружившись недбало, джинси розстібнув
І місто обісцяв дощем, туманом, снігом...

Немає коментарів:

Дописати коментар